Юрисдикція адміністративних судів України

 

 

До спеціалізованих судів адміністративної юрисдикції належить Вищий адміністративний суд України. Відповідно до Закону України “ Про судоустрій України “ в Україні можуть утворюватися інші вищі спеціалізовані суди на підставі Указу Президента України в порядку визначеному законом.

Вищий адміністративний суд України, крім розгляду справ у касаційному порядку має розглядати справи як апеляційна інстанція стовно справ розглянутих апеляційними адміністративними судами як судами І інстанції, а також у визначених процесуальним законом випадках – справи по І інстанції. Це стосовно основної функції судів здійснення правосуддя. Окрім неї до повноважень вищих спеціалізованих судів віднесено таку функцію як ведення судової статистики, оскільки статистичні відомості про кількість і категорії судових справ є якісними та універсальними показниками щодо реалізації правових норм та виникнення, зміни та припинення правовідносин врегульованих цими нормами. Вони є якраз тією достовірною емпіричною базою для наукових досліджень, є підставою для внесення пропозицій щодо необхідності зміни чинного законодавства, дозволяють своєчасно виявляти наявні прогалини чи недоліки у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин. [16, c. 75]

Повноваження Вищого адміністративного суду України, які передбачені Законом про судоустрій, не є вичерпними, вони також передбачаються процесуальним законодавством і, як правило, пов’язані із розглядом і вирішенням відповідних категорій справ.

Справи у Вищому адміністративному суді розглядаються колегіально у складі не менше трьох суддів, оскільки касаційна інстанція є останньою судовою інстанцією до якої особа може звернутися за захистом свого порушеного права з метою недопущення судових помилок при розгляді справи касаційною інстанцією. Повноваження суддів Вищого адміністративного суду України практично тотожні повноваженням суддів місцевих і апеляційних спеціалізованих судів (ст. 40 Закону про судоустрій).

 

 

Верховний Суд України (ВСУ) є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Повноваження ВСУ по розгляду справ у касаційному порядку і в порядку повторної касації визначається процесуальним законодавством. Такі повноваження полягають у вирішенні справ, від яких залежить забезпечення однакового застосування і тлумачення норм матеріального та процесуального закону. [16, c. 77]

У складі ВСУ діє Палата задміністративних справ, яка, у порядку адміністративного судочинства, розглядає справи за винятковими обставинами в порядку касаційного провадження. Такими обставинами є виявлене після касаційного розгляду справи неоднозначне застосування судами І ланки одного і того ж положення закону або його застосування всупереч нормам Конституції, а також якщо у зв’язку з цими рішеннями міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила факт порушення Україною міжнародних зобов’язань або якщо КУпАП передбачено перегляд судових рішень за винятковими обставинами на спільному засіданні відповідних палат ВСУ. [16, c. 78]

У порядку провадження, яке виникає із адміністративних правовідносин, ВСУ розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність ЦВК, а також заяви ЦВК про скасування відповідної особи як кандидата у Президенти України та скарги на рішення державного органу України у справах релігії прийняті щодо релігійних організацій. ВСУ є остаточною судовою інстанцією і його рішення не підлягають оскарженню. ВСУ має також такі виключні повноваження як надання висновку при виникненні питання про імпічмент Президента України та надання письмового подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я. ВСУ має право звертатися до КСУ із конституційним поданням щодо конституційності правових актів, необхідності офіційного тлумачення Конституції та законів України. [16, c. 78]

На ВСУ покладено повноваження щодо розгляду і вирішення клопотань відповідних посадових осіб відносно продовження строків тримання під вартою – від 9 до 18 місяців у випадках особливої складності справи про особливо тяжкий злочин (п. 3 ч. 2 ст. 156 КПК).

 

 

Проблема розмежування різних видів судової юрисдикції вважається найскладнішою серед тих, що обумовлені запровадженням нових Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства. При цьому причиною цієї проблеми часто називають недосконалість законодавчого визначення предмету адміністративної юрисдикції. Водночас практично жоден законопроект, який знаходився на розгляді парламенту, не вирішував цієї проблеми, незважаючи на те, що деякі з них у найменуванні містили слова «щодо розмежування підвідомчості справ». Насправді ці законопроекти стосувалися перерозподілу компетенції щодо вирішення окремих категорій адміністративних справ між судами – на користь господарських чи навіть військових судів. [15, c. 13]

Вирішення проблеми розмежування юрисдикції лежить насамперед у практичній площині і майже не потребує законодавчого втручання. Адже закон об’єктивно не може чітко прописувати усі випадки життя, він повинен давати орієнтири (критерії) для визначення виду тих чи тих справ. Але щоб розв’язати цю проблему на практиці, необхідні певні теоретичні передумови. У цій статті пропоную розглянути найбільш дискусійні аспекти проведення вододілу між адміністративною і цивільною (господарською) юрисдикціями.

Останнім часом у літературі спостерігається зростання уваги до такої категорії