Журналістика Великобританії

Подією в історії британської журналістики стала публікація лондонського журналу «Ілюстрейтед Лондон ньюс» («Ілюстровані лондонські новини»), що почав виходити з 1842 року. В ньому вперше зображальна хроніка, художній репортаж зайняли перше місце. По суті, це був детальний ілюстрований літопис основних, як правило, найбільш драматичних подій лондонського життя (сутичка робітників з поліцією, пожежі, злочини і т. ін.). Видання мало колосальний успіх. Тираж журналу сягнув 1 млн. екземплярів, а до 1856 року він був 5, 5 млн. екземплярів.

Окремо потрібно сказати про використання реклами на сторінках друкованих ЗМІ Великобританії. Англійська журналістика швидко усвідомила значення оголошень як засобу реклами. Оголошення були короткими, зазвичай не більше 12 рядків дрібним шрифтом. Вони сортувались за тематикою, що дозволяло, по-перше, знизити вартість оголошень, по-друге, збільшити їх кількість в номері, по-третє широко орієнтуватися в рекламних полосах газети.

У ХІХ столітті виникають перші медіа-імперії, відбуваються процеси монополізації та концентрації преси. Найвідоміші англійські медіа-магнати того часу  брати А. і Г. Хармсворти, А. Пірсон.

Наприкінці ХІХ століття розпочалася соціальна диференціація видань, пов’язана з популярністю у суспільстві комуністичних і соціалістичних ідей. Саме в Англії створюється Союз комуністів, І Інтернаціонал, Демократична та Соціал-демократична федерації, Соціалістична ліга.

Найбільш помітним явищем у журналістиці можна вважати початок ери «нового журналізму», пов’язаного з виникненням газети «Дейлі Мейл», заснованої у 1896 році Альфредом Хармсвортом, а також традиції «малих журналів», що вийшли з пізньовікторіанського естетизму,  «Йєлоу Бук» («Yellow Book» – «Жовта книга») чи «Савой» («The Savoy»)  з ілюстраціями Обрі Вінсента Бердслі.

 

 

Британія – країна класичної вертикальної моделі преси. Не дивлячись на велику кількість регіональних газет, жителі цієї країни звикли мати до сніданку свіжу лондонську газету.

Інша особливість – високий рівень концентрації загальнонаціональної преси в руках небагатьох видавців. Монополістичні тенденції виявилися напередодні Першої світової війни переважно в сімейній формі володіння газетно-журнальних груп.

Англійська преса у першій половині ХХ століття продовжувала займати провідне місце у системі ЗМІ Великобританії та й в усьому світі: «Споживання газет на душу населення в Англії майже вдвічі вище, ніж у США, втричі вище, ніж у Франції. В усіх країнах Південно-Східної Азії щодня розповсюджується менше примірників газет, ніж щоденний тираж однієї газети в Лондоні. За даними ООН, у середньому на 1000 осіб населення земної кулі в 1956 р. розповсюджувалося щодня тільки 88 примірників газет. У той же час в Англії на 1000 осіб припадало 611 примірників».

У 1945 – до влади прийшов лейбористський уряд. У ряді прийнятих ним заходів з обмеження монополії преси було рішення про створення спеціальної Королівської комісії в 1947 році. У перебігу двох років комісія провела детальне дослідження стану преси і підбила підсумок: не виявила ніяких підстав для особливої тривоги з приводу монополізації преси. А також заявила, що британській пресі немає рівної в світі і що вона вільна від корупції, а також від закулісних фінансових діянь. По рекомендації комісії створили суспільний орган з 27 осіб, який повинен був стежити за свободою друку у Великобританії і за станом преси взагалі.

Королівські комісії скликалися згодом ще двічі – в1961 і 1974, проте помітного впливу на пресу не зробили.

У другій половині ХХ століття преса Англії, як і преса багатьох інших країн світу, зіткнулася зі складними проблемами, які не обминули й такі авторитетні газети, як «Таймс», «Дейлі Телеграф», «Дейлі Міррор», «Дейлі Експрес» та ін. Передусім у цей період інформаційна індустрія Англії зазнала нового різкого стрибка концентрації капіталу.

У жодній країні світу не припадає на мешканця стільки газет, як в Англії, яка в цьому відношенні залишила далеко позаду навіть такі високорозвинені держави світу, як США і Франція. Газетно-журнальна промисловість Англії нині стала однією з провідних галузей національної економіки з високою концентрацією капіталу. За своїми активами газетно-журнальна індустрія Англії випередила навіть такі традиційні галузі національної економіки, як транспорт і суднобудування. Щодня в Англії видається й розповсюджується серед найширших верств населення до 30 млн. прим. газет.

Як засвідчує дослідник англійської преси Ю. М. Власов, наприкінці 70-х років п’ять гігантських корпорацій контролювали (точніше: тримали в своїх руках!) 80% загальнонаціональних щоденних газет і майже 90% недільних газет і журналів. Ці газетні корпорації володіли великою частиною провінційних (місцевих) видань. По-друге, науково-технічний прогрес, зокрема розвиток електронно-обчислювальної техніки, стрімко увірвався в технологічні процеси газетної індустрії, яка стала перед неми-нучою необхідністю впровадження нових технологій в редакційно-видавничу справу: запровадження фотокомпозиційного набору із застосуванням комп’ютерної техніки [8].

Але все це викликало численні скорочення висококваліфікованих поліграфістів. У цих умовах уже існуюче в Англії безробіття спричинило гострі соціальні конфлікти, бо завдало великої шкоди робітникам поліграфічної промисловості. Проте власників газет ці ситуації мало турбували. Вони вживали всіх заходів, щоб використати новітні технології. А це здешевлювало виробництво газет.

У 80-90-х роках майже всі газетні видавництва перемістилися в ті місця, де більше простору й дешевше земля під друкарські корпуси, насичені новітньою технікою. Нині переважна частина центральних («національних») газет Британії випускається в так званій «Країні доків» – районі морських причалів у гирлі Темзи, які