Журналістика Великобританії

У Великобританії, як і в інших країнах, останні десятиліття йде процес концентрації преси в руках нечисленної групи газетних концернів, а також транснаціональних об’єднань. Газетний ринок з Рупертом Мердоком ділять найбільші газетно-видавничі монополії.

Так, групі лорда Ротерміра – «Ассошиетед ньюспейперс» – що суміщає газетну справу з ресторанним і нафтовим бізнесом, належать газети «Дейлі мейл» і «Мейл він санди», акції чотирьох комерційних радіостанцій. У концерн входять ряд провінційних газетний-видавничих компаній, а також газетні компанії «Норткліф ньюспейперз груп» і «Івнінг стандарт», що видають лондонську вечірню газету «Стандард» (The Standard – «Прапор»). Група отримує великі доходи від здобичі нафти в Північному морі, має внески в ресторанний бізнес, є крупним землевласником.

«Міррор груп консорціум» – газетний концерн, один з найбільших в Європі. Належить видавничому об’єднанню «Бритиш принтинг энд комьюникейшн корпорейшнл», видавничій компанії «Пергамон прес». Її президент Роберт Максвелл загинув в 1991 при невияснених обставинах: його тіло виявили в океанських хвилях недалеко від власної яхти. Справу продовжили його сини. Концерн видає дві щоденні загальнонаціональні газети «Міррор» і «Спортінг лайф» («Спортивне життя»), недільні «Санді пипл» і «Санді миррор». «Томсон ридженл ньюспейперз» входить до групи Томсона, канадського газетного магната. Контролює 14 щоденних, в основному провінційних газет, включаючи шотландські видання «Дейлі рекорд» (Daily Record – «Щоденні події»), «Санді мейл» і «Ськотсмен» (The ScOtsman – «Шотландець»), одну недільну і 40 щотижневих.

Газетний трест «Ньюс интернэшнл» належить австралійському магнатові Руперту Мердоку, що прийняв в 1885 громадянство США. Об’єднує компанії; «Таймс ньюспейперд» (видає загальнонаціональні газети «Таймс» і «Санді таймс») і «Ньюс груп ньюспейперз (видає газети – загальнонаціональну «Сан» і недільну «Ньюс оф уорлд», найвищі, що мають, понад чотири мільйони кожна, тиражі).

«Юнайтед ньюспейперз» – газетний-видавничий концерн належить фінансистові Девіду Стівенсу. Видає загальнонаціональні газети «Дейлі старий», «Дейлі експрес», «Санді експрес»; випускає сотні провінційних газет, з яких найбільшими є «Йоркшир пост», журнали «Панч», «Кантрімен» і ряд інших.

 

 

Перші кроки в бізнесі зробив в кінці 20-х років. Але економічна криза 1929-1933 років не дала йому можливості поставити справу на широку ногу. В цей час в поле його зору потрапляє новинка для того часу – радіоприймачі. Він створює одну з перших північноамериканських комерційних систем радіомовлення. У той же час він уважно стежить за станом справ в британській пресі. В середині 50 років він дізнається про труднощі шотландської газети «Скотмен», скоро ця газета й вечірня единбурзька газета «Івнінг Діспетч» стають його власністю. У 1959 році він стає власником не тільки найбільшого ланцюга провінційних газет Британії, в його руках опинилася так само найбільша недільна газета «Санді Таймс». Новий господар концерну почав діяти в звичному для себе стилі. З одного боку – гранично жорстка економія в усьому, що стосується штатів і необгрунтованих витрат, з іншої – мобілізція засобів на створення власної друкарні. А головне, пошук нових способів залучити рекламодавців. Він зробив ставку на журнальні додатки. Вже з першого моменту вкладиші в «Санді Таймс» вийшли в 1962 році, сприяли збільшенню тиражу газети.

Закінчується 1963 Томпсон вирішив привести в порядок організаційну структуру свого багатогалузевого бізнесу, що переступив межі багатьох держав. У Британії він створює компанії «Томпсон ньюспейперс»  газети в Англії, Шотландії, Уельсі і «Томпсон телевіжн», «Томпсон принтерс»  поліграфічні підприємства. У 1966 році було оголошено, що відома газета «Таймс» зіллється з «Санді Таймс» в одну компанію, але кожна газета матиме свого редактора з правом вести самостійну редакційну політику.

 

У 1951 році Кінгу був довірений пост голови концерну «Міррор-пікторіал» і головного редактора обох видань. При Кінгу тираж «Дейлі Міррор» піднявся до рекордної висоти 5 млн. экз. Саме завдяки його заповзятливості газетний концер перетворився на видавничий комбінат, що захопив в свої руки майже всі журнальні видання розраховані на масову аудиторію. Пізніше в 1959 році суперконцерн Кінга був перетворений в «Інтернешнл паблішинг корпорэйшн», його контроль поширився на цілий ряд видань в Африці і країнах Карибського басейну, став власником 300 періодичних видань, не кажучи вже про масові щоденні газети «Дейлі міррор», «Дейлі геральд», і недільних «Санді миррор», «Піпл» та ін. У професійно творчому сенсі Кінг вичерпав свої ресурси до середини 60 років. 1968 року він отримав звістку про своє звільнення.

 

На межі 70 років Максвел почав придивлятися до успіхів Томпсона і до того, що «погано лежить» на газетному ринку. Невдала спроба оволодіти газетним бізнесом сімейства Каррів, втрата видавництва «Пергамон» (вона виявилася тимчасовою) не зупинили Максвела в його планах.

І ось в 1984 році Максвел вступає в коло головних вершителів газетного бізнесу. Він стає власником багатотиражної «Дейлі міррор» і ще шотландського варіанту «Дейлі рекорд», а також недільних газет «Санді Міррор» і «Піпл».