Журналістика Великобританії

У Британії чітке розділення на якісні і масові газети. Але чим ближче до 90 років, тим помітніше стирання цих відмінностей. Офіційний довідник – щорічник «Британія», в 1994 вперше вніс корективи до класифікації національних газет. У розряді якісних значилися «Таймс», «Дейлі телеграф», «Файненшал таймс», «Гардієн», «Індепендент», а також недільні «Санді таймс», «Обсервер», «Санді телеграф», «Індепендент він санді». У розряді масових твердо тримали своє місце газети «Сан», «Дейлі міррор», і недільні «Санді міррор», «Ньюз оф уорд», «Піпл», були зараховані щоденні «Дейлі мейл», «Дейлі експрес», «Тудей».

Друга половина ХХ сторіччя – час встановлення нової структури медіа-ринку, неухильного скорочення тиражів щоденних і недільних газет і припинення виходу ілюстрованих журналів загального типу (на кшталт щотижневиків «Пікчер пост», «Джон Булль» та ін.). Їх місце зайняли жіноча періодика, а також журнальні вкладки-додатки до недільних газет. Одна з причин – наступ телебачення і перебудова рекламного бізнесу. Рекламні кампанії з прицілом на масового споживача посіли помітне місце і на телевізійних каналах. Газети ж (як і видання журнального формату) могли розраховувати на отримання істотних прибутків від публікації оголошень лише в тому випадку, якщо вони забезпечували аудиторію цільової реклами – за родом занять та соціальним станом читачів, їхніми запитами матеріального та культурного характеру. Реклами яскравої, що сприяла закріпленню позитивного іміджу тієї чи іншої фірми.

Негативна динаміка розповсюдження газет простежується на таких цифрах. Якщо на середину 50-х років – пік післявоєнного буму газетної індустрії – загальний разовий наклад щоденних центральних і провінційних газет сягав 27 млн. прим., то на початок 90-х років скоротився до 18 млн. Ще більш серйозних втрат зазнали недільні газети: падіння сукупного разового тиражу майже вдвічі – з 28 до 14, 5 – 15 млн. прим.

Закордонні автори вважають, що в середині 80-х років ХХ століття англійська преса набула другого дихання. Впровадження нових технологій відкрило нові, величезні можливості. Відкриття своїх сайтів у глобальній мережі Інтернет з її інтерактивними властивостями передачі, обробки та поширення інформації, використання високошвидкісних телекомунікативних каналів дозволило редакціям набагато збільшити свою аудиторію за рахунок віртуальних користувачів.

Наприклад, за два роки бюджет редакції «Санді Таймс» зріс на 33%, газета відкрила свої бюро у Москві та Гонконгу, за допомогою супутникового зв’язку тиражується не лише в Британії, а й у Шотландії. «Нова ера» викликала і серйозні проблеми: група «Ньюз Інтернешнл» скоротила 5, 5 тис робочих місць, «Експрес Ньюзпейпер» і «Міррор Груп» – по 4 тис 600, «Ассошіейтед Ньюзпейпер» – 700. За два роки із 30 тис поліграфістів було звільнено 15 тис 400 осіб.

Наступне десятиріччя підтвердило, що використання нових технологій не тільки не відмінило, а й підштовхнуло ринкові механізми, що регулюють діяльність британських мас-медіа. Наявний у Великобританії союз конкуренції та монополізації виявив себе з новою силою у процесі глобалізації інформаційного простору, тим більше, що країна широко представляє ті ЗМІ, які перестрибнули кордони Британських островів. Інтернаціональний характер продовжує зберігатися та поглиблюватися і в сфері власності на засоби масової інформації.

За відносно короткі відрізок часу, з 1979-1990 років, на англійському ринку з’явилося відразу близько десятка нових загальнонаціональних видань. Список новачків відкрила в 1978 році щоденна газета «Дейлі стар». У 1982 році господарі «Експрес групп» вирішили за необхідне супроводжувати її недільним виданням. Так з’явилась «Мейл він санді». 1986 рік приніс відразу два нові видання «Тудей» і «Індепендент». У 1986 році місце в рядах загальнонаціональних газет спробували зайняти щоденна «Дейлі спорт» і недільна газета «Санді спорт», але їх недовго зараховували до масових газет загального типу, оскільки в них було не стільки спорту, скільки еротики на межі поронографії. У 1990 р. з’явилося недільне видання «Індепендент»  «Індепендент він санді». У тому ж році група журналістів зробила спробу зайняти для себе нішу у виданнях для молодих і нових британців і приступила до випусків недільною «Кореспондент він санді». Але вона не змогла утриматися на газетному ринку. Адже в 1990 році почався найсерйозніший для післявоєнних років спад в британській економіці і продовжував негативно впливати на головну матеріальну підпору газетного бізнесу – прибутки від публікацій оголошень. У 1992 році не витримав боротьби за існування тижневик «Ліснер». Керівництво Бі-бі-сі визнало безглуздим продовження фінансування видання, тираж якого сильно впав. Все більше відчувається хистке становище політичних тижневиків. Тираж журналу «Нью стейтсмен», виразника настроїв лівої інтелегенції, скоротився за останні роки на половину.

Сьогодні у Великобританії виходить близько 130 щоденних і недільних,