Життя російського студентства в другій половині ХІХ – на початку XX ст.

 

Ю. В. Бургаз

У статі аналізується повсякденне життя російського студентства в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. в університеті та за його межами. Розкриваються умови життя, економічні та соціальні потреби молоді в різного роду студентських об’єднаннях (земляцтва, каси взаємодопомоги, таємні організації і гуртки тощо). Ключові слова: студентство, політично активна молодь, університет, студентські організації.

У контексті вивчення історії революційної діяльності студентства та інтелігенції Російської імперії, дослідження повсякденного життя політично активної молоді посідає вагоме значення. Вивчення цієї проблеми дозволяє ширше дослідити процес формування революційних ідей в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. При цьому проблема участі студентства у політичній боротьбі висвітлювалась, насамперед, у мемуарах учасників тих подій, зокрема О. Керенсько- го [1], К. Брешко-Брешковської [2] та ін. Незважаючи на ідеологічну упередженість цих авторів, їхні праці є цінним джерелом у дослідженні історії революційних подій означеної доби.

Серед радянських вчених відзначимо дослідження Б. Козьміна [3], П. Зайончковского [4], П. Гусятні- кова [5], М. Троїцького [6], Г. Щетініної [7]. Ці історики, дотримуючись формаційного підходу, перебільшували роль робітничого класу у революційних подіях та вплив пролетаріату на студентство. Працям сучасних істориків – Н. Олесич [8], І. Алексєєвої [9], І. По- сохова [10] властивий відхід від однобокої характеристики історичного процесу та застарілих радянських концепцій. Мета цієї статті полягає в аналізі життя політично активного студентства другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у контексті революційної боротьби на території Російської імперії.

Життя студента університету Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. було досить своєрідним. Вийшовши з сімейного оточення, студент потрапляв у зовсім нове середовище. Під час спілкування в цьому колі, відбувалося усвідомлення особливостей нової спільноти. Так, О. Керенський, який у 1889-1904 рр. навчався у Петербурзькому університеті, писав: «Поступив в университет мы, новачки, впервые в жизни испытали пьянящее чувство свободы. Покинув отчий дом, мы были вольны теперь поступать, как нам заблагорассудится. Жизнь швырнула нас в свой водоворот, запретным отныне было лишь то, что мы сами считали таковым. Символом нашей новой, свободной и прекрасной жизни стал так называемый “коридор” – бесконечно длинный и широкий проход, который соединял все шесть университетских корпусов.

После лекций мы все собирались там толпой вокруг наиболее популярных преподавателей. Иных мы подчеркнуто игнорировали, и проходя мимо, они демонстрировали свое полное безразличие к нам» [1, 14-15].

Більшу частину часу студенти проводили в безпосередній близькості від університету або гуртожитку, який став для них новою домівкою. Саме там вони вперше відчували всі перспективи нового життя, знайомилися з новими друзями. Такі знайомства, зазвичай, проходили не безслідно, відбувався процес обміном досвідом. За спогадами О. Керенського, більшість власнокоштних студентів Петербурзького університету на початку ХХ ст. проживала в скромних помешканнях, з убогим меблюванням на Васільєвському острові. Гуртожитки не користувалися популярністю, оскільки молодь вважала, що перебуватиме в них під наглядом поліції. Насправді ж ці підозри не мали ніякої основи, адже студенти, які там проживали, мали цілковиту свободу. Навіть недержавні студенти намагалися відшукати квартиру неподалік від університету, щоб не витрачати багато часу на дорогу. Це призводило до того, що вже в першій половині ХІХ ст. утворювалися окремі студентські квартали.

Як зауважував О. Керенський, спочатку і він хотів поселитися в одному з таких мебльованих будинків, однак передумав, бо вважав, що, проживаючи в гуртожитку, він зможе спілкуватися з ровесниками, які приїхали з різних районів Росії. І його наміри справдилися: студенти обговорювали всі питання, які виникали тоді в суспільстві. «До сих пор помню жаркую дискуссию вокруг бурской войны. А после “Боксерского” восстания 1900 г. все внимание мы отдавали нашим внутренним проблемам» [1, 14]. Н. Олесич також описує такі зібрання студентів Петербурзького університету, зазначаючи, що їх кімнати слугували місцем бурхливих молодіжних зібрань. Їх об’єднувала велика цікавість до суспільних проблем, політики та влади [8, 29].

Із початком навчання в університеті, поступово змінювалося світосприйняття студента. Він перетворювався з сімейної людини на самостійну, із зовсім іншим світоглядом. Так, О. Керенський у перший рік навчання в Санкт-Петербурзі говорив: «У меня не было друзей за стенами университета, я посещал лишь дома знакомых моих родителей, общественное положение которых никак не было связано с моей студенческой жизнью. Я весьма скоро почувствовал, что они несколько обескуражены тем, что скромный молодой человек, которым они меня всегда знали, вдруг превратился в молодого безумца, развязно рассуждающего о театре, опере, музыке и современной литературе» [1, 15].

Увесь час студенти завжди тягнулися один до одного, прагнучи до спілкування та співпраці, намагалися разом розв’язувати проблеми, захищати свої права, об’єднуватися у товариства [10]. Одних об’єднува-ли побутові проблеми, інших – соціальні та політичні. Більшість студентів опинялася в новому, незнайомому місці, де вони не знали нікого і не були знайомі з містом. Знайшовши в університеті земляків, вони розпочинали більш тісне спілкування, створювали різноманітні організації, що допомагали молоді, надаючи також фінансову допомогу. Потреба в них виникла давно і полягала в необхідності молоді в асоціаціях. Перша думка про організацію такої взаємодопомоги виникла серед студентства на початку 1858 р. і