Життя російського студентства в другій половині ХІХ – на початку XX ст.

Організація студентських товариств дозволялася університетським статутом 1863 р. Такими організаціями були «Земляцтва», «Біржі (бюро) праці», «Каси та спілки взаємодопомоги», «студентські їдальні». Земляцтва виконували функцію взаємодопомоги та спілкування. Багато приїжджих, що не мали в університеті ні рідних, ні знайомих, були змушені прийти за порадою до своїх земляків, щоб вирішити навіть найпростіші життєві питання: пошук квартири, вибір їдальні тощо. За правильної організації, земляцтва, задовольняючи природні потреби студентства та водночас впливаючи на їхні почуття, могли стати частиною університетської організації, як це було у Західній Європі. Втім, у Російській імперії земляцтва, не передбачені університетським статутом, не знайшли благодатного ґрунту і не набули поширення. Оскільки ж у них досить часто, крім соціальних та фінансових питань, на перше місце виходили політичні проблеми, то згодом вони всі були заборонені урядом та стали нелегальними організаціями.

У «Материалах по истории студенческого движения в Росии» (1906), зазначалося, що, починаючи з 1880-х рр., студентські хвилювання стають «хронічними і повсякденними», в них прослідковується певна система. До цього вони заставали студентів зненацька, вони збігалися на «зібрання», щоб обговорити певне питання чи обрати депутатів для переговорів з начальством. У 90-х рр. ХІХ ст. значна частина студентства перебувала в таємних організаціях. Керували цими організаціями керівники зібрань, які були не стільки зображенням тимчасового хвилювання, скільки засобом боротьби за свободу студентських організацій.

Про одну з таких організацій повідомляв О. Ке- ренський, який 1890 р. познайомився з родиною Бара- новських: «Госпожа Барановська, розлученна дружина Л. Барановського, полковника Генерального штабу, була дочкою сходознавця В. Васильєва, члена Російської Академії наук та багатьох закордонних академій. У неї було дві доньки, Ольга та Олена, і син Володимир, який служив у гвардійських артирелійських частинах. Чарівна сімнадцятирічна Ольга відвідувала бе- стужевсько-рюмінські Вищі жіночі курси, які користувалися в той час надзвичайною популярністю. До студентів, які оточували Ольгу, незабаром приєднався її талановитий, двоюрідний брат, мій одноліток Сергій Васильєв. Ці люди, з якими у нас виявилося багато спільного, більш підходили мені, ніж мої знайомі із оточення». Їх об’єднувало широке коло інтересів, вони обговорювали проблеми сучасної Росії та зарубіжну літературу, зачитували один одному вірші Пушкіна, Мережковського, Лермонтова, Тютчева, Бодлера і Брюсова, відвідували всі театральні вистави того часу. І як всі молоді люди того періоду в запеклих дискусіях про події рішуче засуджували офіційну політичну лінію. Майже всі вони співчували рухові народників, точніше соціалістам-революціонерам, але марксистів серед них не було. Багато з них брали участь у студентських демонстраціях. Однак їх гурток розпався, коли Барановські переїхали зі свого будинку на Васільєвському острові на вулицю, розташовану біля Таврічеського саду [1, 15-16].

Кінець ХІХ ст. позначився і виявом більш чіткої соціальної позиції студентства, а на початку ХХ ст. революційний студентський рух набрав ще більших обертів [13, 340]. Істотний вплив на формування соціальної активності молоді в усій імперії мав нігілістський напрям у літературі. Саме тоді набули масового поширення серед молоді радикальні настрої [5, 56]. Прагнення радикальним шляхом розв’язати суспільні проблеми було близьким розуму та серцю юнаків і дівчат, які вбирали революційні традиції старших поколінь, борців проти царського свавілля.

Відчуття громадськості, відповідальності за долю своєї Батьківщини досить добре відобразила група студентів, засланих до Сибіру, у відкритому листі до своїх товаришів восени 1902 р. : «Бывают в жизни народа моменты, когда лишь одна наука – наука борьбы – обязательна для каждого. И такой-то момент переживает теперь наша родина... с каждым днем растет самосознание рабочего класса, с каждым днем близится гибель царизма. Наш долг, товарищи, наша святая обязанность пойти на помощь этому проснувшемуся великану-освободителю, к этому победоносному борцу и могильщику самодержавия» [14, 18].

Радикальні настрої молоді виявлялися у різноманітних безладах, учинених студентами університетів столиці та інших міст [15, 281]. Так, кожний мітинг і протест не відбувалися без їхньої участі. Таким прикладом може послугувати святкування Дня святої Тетяни, річниця заснування Петербурзького університету, а пізніше Дня студента, який майже щорічно проходив із масовими безладами [8, 6]. Наслідком цього була не тільки диференціація самого студентства, а й відповідне ставлення до нього суспільства, окремі групи якого реагували на його позицію, виходячи з власних політичних міркувань [7, 99]. Кожна «студентська історія» знаходила широкий суспільний резонанс.

У деяких випадках розголосу такі «історії» набували не тому, що суспільство сприймало позицію студентів, а завдяки екстравагантній формі. Так, на одному із зібрань московські студенти вирішили покарати газету «Московские ведомости», влаштувавши так званий «котячий концерт». За словами письменника В. Гі- ляровського, «почалося