Життя російського студентства в другій половині ХІХ – на початку XX ст.

було неоднозначним, а дехто засуджував цей виступ як неправомірний [16, 310].

Наприкінці ХІХ ст. стала очевидною недовіра частини суспільства до студентів, заперечення їхнього радикалізму, тому вони набули стійкої репутації «ненадійних». Дії радикально налаштованої молоді викликали й гостру критику з боку консерваторів. Так, дуже невтішно про молодь говорив В. Пуришкевич, один з лідерів чорносотенців, вказуючи на те, що «на вулицях студенти поводяться як хулігани» [16, 206]. Супротивники революції звинувачували в усьому саме студентів. Професор-історик М. Фірсов зазначав, що на вулицях Казані він особисто чув розмови про те, що перевдягнені поліцейські переконували юрбу, у тому, що «винуватцями всього, що відбувається є студенти, і їх варто бити». Серед «дрібних купчиків» він чув, що саме студенти, на їхню думку, завдали великої шкоди торгівлі. Ці «купчики» зловтішалися: «Тепер студенти місяця три-чотири носи не покажуть на вулицях, либонь вони роз’їдуться з Казані по своїх кутках» [17, 495].

Зважаючи на політичну неблагонадійність студентства, уряд прийняв низку заходів. Згідно з університетськими статутами, в кожному університеті існувала інспекція, яка наглядала за поведінкою студентів на території навчальних закладів і, за можливості, поза їх межами. Якщо за статутом 1804 р. інспектор обирався зі складу професорів, то, починаючи із Статуту 1835 р., він призначався попечителем навчального округу і затверджувався імператором та був незалежним від викладацького складу. Він наглядав за порядком, дотриманням установлених правил студентством та вільними слухачами [18, 268]. За «Правилами для студентів» (1884 р.) до обов’язків інспектора входив нагляд за студентами й зазначалося, що він має звертати посилену увагу на тих, хто живе на найманих квартирах та позбавлених контролю батьків. Інспектор мав спостерігати, щоб студенти «не обирали для свого проживання таких будинків, де містяться трактири, ресторації, постоялі двори, де збираються люди підозрілої поведінки і якщо дізнається, що студент живе в такому будинку, де є непристойне або небезпечне для нього оточення, то негайно наказує йому змінити квартиру» [19, 281].

Однак студенти-революціонери, зазвичай, допомагали один одному. Так, студентка К. Брешко-Брешковська, яка входила до гуртка Аксельрода, та засновниця «Київської комуни», зазначала: «В семидесятые годы взаимоотношения между товарищами носили истинно братский характер... Если кто-нибудь попадал в затруднительную ситуацию на улице или в путешествии, он смотрел, нет ли рядом студента, и мог быть совершенно уверен, что получит любую помощь, в которой нуждается. В то время студенты не носили формы, но их было легко отличить по широкополым шляпам и пледам. Они были друзьями человечества, отвечали на вопросы неопытных товарищей и откликались на призывы о помощи. Такие доверительные, добросердечные отношения существовали и среди курсисток и тот же дружеский дух проник в тюрмы» [2, 146]. За її спогадами, комуна, що знаходилася в Києві в приміщенні із кількох кімнат, завжди була переповненою: «Коммуну посещали как местные, так и заезжие революционеры» [2, 35]. Оскільки їх будинок був відомим усьому революційному Києву, то кожен, хто сюди приїздив, вважав за обов’язок відвідати їх [2, 37].

Перебуваючи в таємних товариствах, організаціях студенти розповсюджували різноманітну заборонену літературу – листівки, памфлети, прокламації, проводили закриті «літературні читання», де звучали заклики до революційної боротьби. Однак зазначимо і те, що була молодь, яка метою життя вважала не революційні мітинги та протести, а навчання. Для них університет у всі часи був центром науки, культури, прогресу, храмом науки і водночас еталоном освіти і високого ступеню особистої кар’єри [8, 6].

Отже, університет у Російській імперії був місцем консолідації різних інтелектуальних груп, із різноманітним світоглядом та прихильниками діаметрально протилежних політичних концепцій. Значний вплив на формування ідейних переконань студентства, тобто майбутньої інтелігенції, мало університетське середовище. Університет не тільки давав знання із наукових дисциплін та допомагав опанувати майбутню професію, а й був школою політичної боротьби й осередком революційних настроїв.