Зміни кардіогемодинаміки та морфо-функціонального стану серця у хворих з васкулярною легеневою гіпертензією і можливості їх корекції за допомогою периферичних вазодилататорів при тривалому спостереженні

Диференційно-діагностичними критеріями ПЛГ, на відміну від вроджених вад серця (дефекту міжшлуночкової перегородки та відкритої артеріальної протоки) у фазі синдрому Ейзенменгера, визначені КСІ ЛШ<25 мл/м2 та ФУ ПШ <15%. При наявності обох ознак точність діагнозу складає 85, 7%.

В гострій пробі з сублінгвальним прийомом ніфедипіну зниження СТЛА відбувається у 46, 4% хворих на ПЛГ і супроводжується зниженням тиску в правому передсерді і системного артеріального тиску, що сприяє підвищенню СІ на 19%. Позитивний результат проби в 88, 9% випадків асоціюється зі збереженням задовільного переднавантаження ЛШ в спокої (КДІ>50 мл\м2) і не залежить від вираженості серцевої недостатності, давності клінічних проявів захворювання, ступеня легеневої гіпертензії та морфо-функціонального стану ПШ.

Тривала, протягом 1 року, терапія хворих на ПЛГ з позитивними результатами гострої проби з ніфедипіном ретардною формою цього препарату сприяє зниженню СТЛА, покращанню систолічного спорожнення ПШ, стійкій стабілізації його ремоделювання, скоротливості міокарду і діастолічної функції обох шлуночків в спокої.

Безперервне лікування інгібіторами АПФ хворих на ПЛГ з негативними результатами гострої проби з ніфедипіном запобігає наростанню легеневої гіпертензії і гальмує прогресування діастолічної дисфункції обох шлуночків, але не попереджає погіршення систолічної функції ПШ і дилатації шляхів його притоку.

Прогноз для життя хворих на ПЛГ протягом 1 року визначається рівнем толерантності до фізичного навантаження за даними проби з 6-ти хвилинною ходою, адекватністю наповнення ЛШ наприкінці діастоли і його викиду, а також ступенем зниження скоротливості ПШ в спокої і не залежить від вираженості підвищення тиску в легеневій артерії і ремоделювання ПШ.

 

 

У хворих з високою легеневою гіпертензією для диференційної діагностики ПЛГ на відміну від вроджених вад серця (дефекту міжшлуночкової перегородки та відкритої артеріальної протоки) у фазі синдрому Ейзенменгера доцільним є використання запропонованих нами інформативних критеріїв, які базуються на даних ЕхоКГ. КСІ <25 мл/м2 та/або ФУ ПШ <15% вказують на вірогідну ПЛГ з точністю 85, 7%.

Для прогнозування несприятливого виходу протягом 1 року у хворих на ПЛГ рекомендується використовувати наступні фактори – предиктори: КДІ ЛШ ≤ 55 мл/м2, ФУ ПШ ≤ 10%, спадання НПВ на вдиху ≤ 10%, відстань 6-ти хвилинної ходи ≤ 350м. При наявності не менше 3 з них точність оцінки прогнозу 1 – річного виживання становить 88, 1%.

Проведення гострої медикаментозної проби з сублінгвальним прийомом 10-20 мг ніфедипіну є доцільним для вибору препарату з вазодилатуючим ефектом для тривалої терапії хворих на ПЛГ. Інформативним предиктором її позитивного результату, що оцінюється за зниженням СТЛА на 10% та більше, є КДІ ЛШ в спокої >50 мл/м2 (передбачувальна цінність 75%).

Пацієнтам з позитивним результатом гострої проби з ніфедипіном рекомендується безперервний прийом пролонгованих дигідропіридинів в максимальних дозах, які переносяться, що дає можливість попередити подальше зниження толерантності до фізичного навантаження, знизити СТЛА і стійко стабілізувати ремоделювання шлуночків.

При негативному результаті гострої проби з ніфедипіном в лікування хворих на ПЛГ доцільним є включення інгібіторів АПФ в максимальних дозах, що переносяться, тривалий прийом яких гальмує прогресування легеневої гіпертензії, серцевої недостатності і діастолічної дисфункції шлуночків серця та дозволяє досягнути стабілізації толерантності до фізичного навантаження.

 

 

Карел Н. О. Прогностичне значення гемодинамічних показників при первинній легеневій гіпертензії // Актуальные проблемы медицины и биологии. -2002. – № 2. – С. 105-113. (Самостійно проведене лікування та клінічне обстеження хворих на первинну легеневу гіпертензію протягом року, визначені рівні кореляції між показниками центральної гемодинаміки, рівнем толерантності до фізичного навантаження та виживанням пацієнтів, проведено статистичну обробку отриманих даних та підготовлено статтю до друку).

Амосова Е. Н., Коноплева Л. Ф., Казаков В. Е., Карел Н. А., Ташова С. П. Сравнительная характеристика состояния систолической и диастолической функций правого желудочка у больных первичной легочной гипертензией и синдромом Эйзенменгера // Современные аспекты военной медицины. Сборник научных трудов ГВКГ МО Украины. Выпуск 5. – К., 2000. – С. 214-220. (Особисто клінічно обстежувала та приймала участь у інструментальному обстеженні хворих, провела визначення толерантності до фізичного навантаження у кожній з груп пацієнтів, здійснила статистичну обробку даних роботи, самостійно оформила результати у вигляді статті).

Амосова К. М., Конопльова Л. Ф., Казаков В. Є., Карел Н. О., Ташова С. П. Функціональний стан міокарду шлуночків серця у хворих із вродженими вадами серця у фазі синдрому Ейзенменгера // Серцево-судинна хірургія: Щорічник наукових праць Асоціації серцево-судинних хірургів України. Вип. 9. – К., 2001. – С. 115-118. (Приймала активну участь у обстеженні 30 хворих, проводила аналіз та статистичну обробку даних, підготовила статтю до друку).

Амосова К. М., Конопльова Л. Ф., Карел Н. О., Казаков В. Є., Кушнір Л. В. Використання препарату коринфар-ретард у лікуванні хворих на первинну легеневу гіпертензію // Ліки України. – 2000.