Зміст, правова природа, особливості застосування заходів процесуального примусу

 

Керівництво суспільством, забезпечення громадської дисципліни та правопорядку здійснюється за допомогою активних засобів цілеспрямованого впливу на свідомість та поведінку людей. В якості цих засобів виступають такі методи державної і громадської діяльності, як переконання та примус. Переконання та примус, як методи державного управління, явища суспільні, так як вони знаходять свій вияв у змісті зв'язків між учасниками конкретних суспільних відносин. Переконання передує примусові, який застосовується до громадян, не здатних скеровувати свою поведінку у відповідності з державною волею. Примус існує у будь-якому суспільстві і є необхідним елементом організації самого суспільства. Якщо на ранніх етапах розвитку суспільства він ґрунтувався на авторитеті старійшин, вождів, то в сучасному суспільстві – на владі держави. Отже, примус тісно пов'язаний з державною владою та визначає характер цієї влади [7, с. 25]

Теоретично механізм цивільного процесу може функціонувати без застосування заходів примусу. Суб'єкти процесу мають покладені на них державою права та обов'язки. Надаючи їх, держава розраховує на їх виконання завдяки громадській свідомості суб'єктів. Проте така система працюватиме лише в ідеальних умовах.

Застосування зохадів процесуального примусу є одним із видів гарантування здійснення процесуальної діяльності. Відповідно до ЦПК України заходами процесуального примусу є встановлені процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства [2, ч. 1 ст. 90]

Тому питання сутності, правової природи та застосування заходів процесуального примусу є, було і буде надалі актуальним та резонансним, оскільки з однієї сторони вони є засобом забезпечення дотримання і виконання приписів закону, а з іншого – пов'язані з обмеженням найважливіших природних прав людини і громадянина.

Крім того, правовий примус – складне за своєю структурою явище, яке охоплює заходи юридичної відповідальності та заходи захисту (відновлення) правопорядку. Юридична відповідальність полягає у застосуванні заходів правового примусу до правопорушників з метою покарання особи, яка вчинила правопорушення.

Цивільний процесуальний примус – це сукупність передбачених Цивільно Процесуальним Кодексом України заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконання обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань цивільного судочинства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [2, ст. 1]

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є специфічні правовідносини, які виникають між суб'єктами в процесі застосування заходів процесуального примусу, їх особливості та процесуальний порядок реалізації цивільно-процесуальних прав та обов'язків їх учасників.

Предметом дослідження виступають окремі запобіжні заходи та інші заходи процесуального примусу, їх зміст, сутність, особливості та правова природа, а також процесуальний порядок їх застосування.

Мета дослідження – зясувати зміст, правову природу, особливості застосування заходів процесуального примусу та виявити існуючі недоліки їх реалізації, зокрема недоліки законодавчого регулювання.

Завдання курсової роботи:

1. Дослідити теоретичні основи заходів процесуального примусу з юридичної та наукової сторін.

2. Використовуючі нормативно-правову базу та наукові дослідження з'ясувати сутність, правову природу, особливості та процесуальний порядок застосування визначених законодавством запобіжних заходів та окремих заходів процесуального примусу.

3. Виявити риси схожості та відмінності окремих заходів процесуального примусу, а також їх роль та місце в правовій системі України.

4. Зробити відповідні висновки.

Поставлена мета та завдання курсової роботи зумовили її структуру. Робота складається з вступу, трьох взаємопов'язаних розділів, висновків проведеного дослідження та списку використаних джерел.

Перший розділ присвячений загальним питанням засад дослідження заходів процесуального примусу. Другий та Третій розділи присвячені безпосередньо заходам процесуального примусу.

Теоретичною основою курсової роботи стали діючі законодавчі норми України, а також роботи таких вчених: Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, В. В. Комаров, О. А. Логінов, С. Я. Фурси, О. О. Штефан та ін.

 

 

 

Згідно КУ та ЦПКУ кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом е недійсною. Реалізація права такого звернення здійснюється саме через цивільне судочинство.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [2, ст. 1]

Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом та іншими законами України [25, c. 21]

Цивільний процес визначає порядок провадження в цивільних справах відповідно норм цивільного процесуального права.

У процесі порушення цивільних справ, їх підготовки до судового розгляду та розгляду судом, оскарження судових рішень та ухвал, перегляду справ Верховним Судом України та за нововиявленими обставинами, виконання рішень з цих справ виникають цивільні процесуальні правовідносини. Діяльність учасників процесу на всіх