Змістовий модуль 1. Туристичне країнознавство як навчальна та наукова дисципліна. Теорія і методика туристичного вивчення країни

 

1.Які існують підходи до класифікації туризму? Чим вони відрізняються один від одного?

2.За якими ознаками можна здійснювати класифікацію видів туризму?

3.Який підхід до класифікації туризму Вас приваблює більш усього? Назвіть причини.

4.Що розуміється під термінами „національний туризм”, „туризм у межах країни”?

5.Упорядкуйте за ознаками класифікації такі види туризму: діловий, релігійний, автомобільний, самодіяльний, гірський, сільський, сезонний молодіжний, екстремальний, соціальний, масовий, екологічний, космічний.

6.До якого виду або форми туризму можна віднести такі поїздки:

-група німецьких археологів відвідала Україну з метою знайомства з Карпатським регіоном;

-старшокласники під час канікул вирушили у подорож по Дніпру;

-лікар летить на дводенний семінар до Польщі;

-велосипедисти вирішили у вихідні здійснити подорож до сусідньої області.

 

 

1. Релігійний туризм та паломництво. 

2. Екологічний туризм. 

3. Пригодницький і екзотичний туризм.

 

Релігійний туризм є одним із самих давніх видів туризму і являє собою пересування людей до «святих місць» з метою відвідування храмів і монастирів у дні релігійних свят. Зародження паломництва пов'язане з формуванням у світі основних релігійних течій. Релігійний туризм визначається як вид туризму, при якому основна мотивація подорожі пов'язана з бажанням огляду, знайомства з основними пам'ятниками релігійної культури. Собори (мечеті, храми, кірхи, синагоги), культові об'єкти, святі місця, релігійні й духовні комплекси, музеї – це туристські об'єкти, які користуються зростаючим попитом. Пам'ятники релігії, історії й культури містять істотний мотив відвідування того або іншого регіону чи міста. Наприклад, у Франції близько 60% пам'ятників, які відвідуються туристами з пізнавальною метою, є релігійними об'єктами і перебувають під охороною держави.

Релігійний туризм має три форми:

- Паломництво – різновид релігійного туризму, чинений віруючими людьми різних конфесій по святих місцях з метою поклоніння святому місцю, храму, іконі, святим мощам, релігійним реліквіям; здійснення релігійного обряду або участі в ньому; духовного вдосконалювання, одержання благодаті, зцілення духовного й фізичного; виконання обітниці, спокути гріха тощо.

- Екскурсійні тури за релігійною тематикою здійснюються, як правило, за один день і становлять інтерес не тільки для віруючих, але й для широкої туристської аудиторії, що подорожує з пізнавальною метою.

- Спеціалізовані тури, у яких поєднуються прочани й екскурсанти.

Спеціалізовані тури розраховані як мінімум на три дні з відвідуванням релігійних святинь і архітектурних пам'ятників минулого. Іноді для організації таких турів необхідний дозвіл (благословення) представників церкви.

Відомо також світське й політичне паломництво, подієвий туризм на релігійні свята й церемонії, а також звичайний туризм до культових об'єктів з пізнавальною метою, що визначається як культурно-релігійний.

Релігійне паломництво, на відміну від культурно-релігійних, пізнавальних (а часто й розважальних) або культурно-історичних подорожей, має свої цілі, адекватні підвалинам, стовпам, догмам і канонам релігії, традиціям, що зложилися століттями, і несе глибокий духовний зміст здійснення обряду. Релігійне паломництво як вид особливої діяльності регулюється, насамперед, релігійними, правовими нормами, оскільки за сутністю духовного змісту – це релігійний обряд. Водночас таке паломництво – це й подорож, часто досить далека, під час якої і сам прочанин і організатори паломництва керуються й обов’язково дотримуються правових норм і правил буття, як даної держави, так і міжнародних.

 

Екотуризм являє собою напрямок, що активно розвивається в індустрії туризму і не завжди однаково розуміється в різних країнах, його форми динамічні, тому обмежувати його занадто суворими рамками й одним, єдино вірним, визначенням неможливо. Розвиток цього виду туризму пов'язаний з прийняттям Концепція переходу суспільства до стійкого розвитку, яка була прийнята ще в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро в ході конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку. Екотуризм – це свідоме використання навколишнього середовища на засадах й принципах стійкого розвитку. Визначення стійкого розвитку, згідно з ВТО, звучить у такий спосіб: «Стійкий розвиток туризму повинен задовольняти потреби туристів і приймаючих їх країн за умови збереження й збільшення майбутніх можливостей, що передбачає таке керування ресурсами, при якому економічні, соціальні й естетичні потреби могли б бути задоволені, у той час, як культурна цілісність, важливі екологічні процеси, біорізноманіття й системи життєзабезпечення підтримувалися б і зберігалися”. 

До екологічно безпечних й у багатьох відносинах близьким формами туризму є: м'який, природно-орієнтований, зелений туризм. Всі ці форми туризму й застосовані для їхнього позначення терміни тією чи іншою мірою зобов'язані своїм походженням і розвитком сильного впливу на сучасне суспільство екологічного імперативу. Вони відбивають тенденцію зростаючого інтересу до природи, заснованого на підвищенні рівня екологічної свідомості людей, а також концепціях стійкого й збалансованого розвитку, збереження біологічної розмаїтості.

Наведемо декілька найбільш вживаних визначень цього виду туризму: спеціалізований вид туризму, заснований на потребі туристів у глибокому пізнанні унікального природного й культурного середовища, що здійснюється на природних, у тому числі природоохоронних територіях, і не