Змістовий модуль 1. Туристичне країнознавство як навчальна та наукова дисципліна. Теорія і методика туристичного вивчення країни

У західній літературі екотуризм розглядається як нова галузь туризму, що забезпечує мінімальний вплив людини на відвідувані ландшафти. До того ж найбільш ранньою концепцією екологічно безпечного туризму є німецька концепція «м'якого» туризму, використовувана в німецькомовних державах. На відміну від «твердого» туризму, націленого на одержання максимальної вигоди від подорожей, до пріоритету «м'якого» туризму входить не тільки успішний бізнес, але й дбайливе ставлення до природного й соціокультурного середовища регіону, що приймає туристів, яке мінімізує вплив на навколишнє середовище. Для англомовних країн найбільшою мірою поширилося вузьке, конкретне, прагматичне трактування терміна «екотуризм». В даному випадку під екологічним туризмом розуміється вид подорожей, які здійснюються невеликими групами за маршрутами, прокладеними серед охоронюваних природних ландшафтів, де туристи знайомляться з унікальними об'єктами, явищами й мешканцями природи з метою екологічного виховання й природоохоронної освіти.

Основні принципи екотуристської діяльності:

- екотуризм стимулює й задовольняє бажання спілкуватися з природою шляхом цілеспрямованих подорожей у недоторкані або мало змінені природні території, представлені в усьому світі, як правило, національними й природними парками, заповідниками, заказниками, резерватами, пам'ятниками природи; 

- екотуризм відрізняється відносно слабким негативним впливом на природне середовище, й тому його іноді називають “м'яким туризмом”. Саме через це він став практично єдиним видом використання природних ресурсів у межах особливо охоронюваних природних територій;

- екотуристська діяльність запобігає негативному впливу на природу й культуру й спонукує організаторів і туристів сприяти охороні природи й соціально-економічному розвитку територій;

- екотуризм – це туризм, що об’єднує відпочинок, розвагу й екологічну освіту для мандрівників і підпорідковується певним правилам поведінки, дотримання яких є принциповою умовою успішного розвитку самої галузі;

- розвиток екотуризму повинен бути вигідним місцевому населенню й не суперечити його інтересам і соціально-економічному розвитку; отже, припускає, що місцеві співтовариства не тільки працюють як обслуговуючий персонал, але й продовжують жити на охоронюваній території, ведуть звичний спосіб життя, займаються традиційними видами господарювання, які забезпечують режим ощадливого природокористування;

- екотуризм – складова частина індустрії туризму, що виробляє і продає свій продукт, одержуючи від цього прибуток, що надає можливостей для збереження навколишнього природного середовища, а також поліпшує життєвий рівень місцевого населення.

Основними цілями екотуризму є: екологічна освіта, підвищення культури взаємин людини з природою, вироблення етичних норм поведінки в природному середовищі, виховання почуття особистої відповідальності за долю природи та її окремих елементів, а також відновлення духовних і фізичних сил людини, забезпечення повноцінного відпочинку в умовах природного середовища.

Все розмаїття видів екотуризму доцільно розділити на два основні:

1) екотуризм у межах особливо охоронюваних природних територій (акваторій) – розробка й проведення таких турів є класичним напрямком в екотуризмі, а відповідні тури відносяться до екотурів у вузькому значенні даного терміна; 

2) екотуризм поза межами особливо охоронюваних природних територій (акваторій). 

Приблизно 100 країн світу мають національні парки. А усього нараховується близько 1200 національних парків і еквівалентних їм територій площею 130 млн.га. Національні парки мають наступні основні задачі: 1) охорона найбільш чудових природних (чи малоокультурених ландшафтів); 2) організація бази для наукових досліджень у природних умовах; 3) створення умов для пізнавального туризму; 4) природоохоронна виховна робота.

Парки підрозділяються на три основних функціональних типи: 1) оздоровчий, 2) спортивний, 3) пізнавальний.

Оздоровчі спортивні рекреаційні парки включають чотири підтипи по перевазі якого-небудь циклу' рекреаційних занять: а) прогулянкові, б) спортивні, в) мисливські-рибальські, г) змішані парки, що характеризуються об'єднанням двох чи трьох груп занять.

Пізнавальний тип рекреаційних парків виконує функцію духовного розвитку людини. У залежності від джерела пізнання можна виділити два підтипи пізнавальних парків: а) пізнавально-культурні, куди відносяться архітектурно-історичні, етнографічні й інші парки; б) пізнавально-природні, до яких відносяться тільки місця з унікальними й екзотичними природними явищами й об'єктами, але і простору, що мають типові риси визначених природних зон, поясів, ландшафтів.

 

Екстремальний туризм. В спеціалізованій літературі не так часто зустрічається визначення самого поняття екстремальний туризм, оскільки цей вид подорожей, по-перше, не є масовим; по - друге, передбачає різночитання щодо віднесення в інші категорії туризму, наприклад, спортивного чи розважального; по-третє, визначення екстремальності є суто індивідуальним для кожного споживача в залежності від набутого досвіду, темпераменту та загальних психофізіологічних рис особистості, які впливають на мотивацію вибору подібного типу відпочинку.

Мотивація при виборі екстремального виду туризму, пов'язана з декількома аспектами. 

По-перше, вона пов’язана зі зміною способу життя людини, яка живе в сучасному постіндустріальному суспільстві, де ритм життя підпорядковується чіткому часу й розкладу, автоматизований до найвищих меж. Людина почуває повну залежність від контролюючих його машин і механізмів (годинники, мобільні телефони, комп'ютери, факси та ін.). 

По-друге, в сучасному ритмі життя відчувається недолік міжособистісного людського спілкування; 

По-третє, даний вид туризму надає можливість випробувати