Змістовий модуль 1. Туристичне країнознавство як навчальна та наукова дисципліна. Теорія і методика туристичного вивчення країни

Проте   віднесення країнознавства до "стовбурних" галузей географії не є загальновизнаним. Суперечки виникають по багатьом питанням і в тому числі по головному −  чи можна вважати країнознавство наукою?

У нашій країні вітчизняне і закордонне країнознавство початок складатися ще в дореволюційний час. Результатом цього процесу стали численні країнознавчі описи і характеристики. У 30-і роки країнознавство − районоведення − отримало новий імпульс до розвитку у виді "районної школи" Н. Н. Баранського. У післявоєнний період у міру росту потреб у країнознавчих роботах увага до нього з боку географів зростала. Особливе значення в цьому плані мала стаття Н. Н. Баранського "Країнознавство і географія фізична й економічна", опублікована ще в 1946 році. У ній був даний аналіз розвитку країнознавства і по суті вперше були сформульовані його основи, включаючи концепцію географічного країнознавчого синтезу або, іншими словами, необхідність "єдиного погляду" на природні, економічні і соціальні явища. Але поряд з цим, у тій же статті Н. Н. Баранський зовсім виразно написав про те, що країнознавство не претендує на роль особливої науки, а представляє усього лише організаційну форму, що поєднує розрізнені знання про ту або іншу країну. Саме це висловлення породило широкий погляд на країнознавство як на "купол" над географією, що не має власного предмета наукового дослідження.

Хоча таке трактування не могло не затримати становлення наукового країнознавства, його загальний розвиток усе-таки  продовжувався, про що насамперед  свідчать численні країнознавчі роботи. Одночасно − завдяки Ю.Г. Саушкіну, В. А. Анучину, В. М. Гохману, К. М. Попову, А. І. Клімову, С. Б. Лаврову, Г. В. Сдасюк, Я. Г. Машбіцу, Н. С. Мироненко, В. А. Пуляркіну, Л. В. Смирнягіну − поступово зміцнювалися і наукові основи країнознавства.

Відповідно до сучасних представлень, існують два головних види країнознавства. Перший з них − інформаційне країнознавство, що відбиває в основному емпіричний рівень пізнання. Його завдання полягає в зборі, збереженні і систематизації зведень про країни і райони. У свою чергу, воно може бути інформаційно-популярним і інформаційно-довідковим. Прикладів подібних видань у нас безліч. Другий вид − власне наукове країнознавство, що виконує дослідницькі функції, спирається на науковий географічний синтез і робить свій внесок у формування наукової географічної картини світу. Звідси випливає і розмаїтість функцій країнознавства: інформаційна, описова, освітня, культосвітня, науково-дослідна, практична.

Що стосується внутрішньої структури країнознавства, то Я. Г. Машбіц виділяє в ньому три головних класи: 1) фізико-географічне (природне), 2) економічне і соціальне (суспільно-географічне) і 3) комплексне. Виходячи з застосування цієї градації в регіональному аспекті, можна сказати, що у фізичній географії одержали розвиток як вітчизняне, так і закордонне  країнознавство. У порівнянні з фізико-географічним економіко-географічне країнознавство одержало ще більший розвиток. На жаль, комплексне країнознавство на рівні "вищого синтезу", задача якого складається в комплексному розгляді країн (і районів), поки що одержало набагато менший розвиток. Додамо також, що поряд з цими трьома головними класами виділяють також політико-географічне, історико-географічне, військово-географічне, демографічне, этноконфесійне, медико-географічне й інші "підкласи" країнознавства. Але вони вже зв'язані зі стиковими науковими напрямками.

 

 

1. Об’єкт і предмет туристичного країнознавства.

2. Основні терміни і поняття в туристичному країнознавстві.

 

Одним із головних напрямків дослідження країнознавства є туристичне країнознавство. Туристичне країнознавство розглядається як складова загального країнознавства, предметом дослідження якого є туристичний процес.

Туристичне країнознавство – це вивчення природи, населення в цілому та окремих народів країни, її історії та культури, особливостей політики, господарства та природного середовища, тобто всіх складових країни, які створюють  умови для організації та розвитку туризму на її території.

Мета вивчення країни – створення комплексної туристичної характеристики як сукупності умов організації розвитку туризму. Для цього необхідно виявити взаємозв`язки та взаємозалежність компонентів, оскільки тільки їх зв`язок, просторова композиція визначає своєрідність та специфіку «образу» країни в туризмі.

Основою змісту в туристичному країнознавстві є розкриття просторової організації країни як результату взаємодії її територіальних елементів суспільного та природного характеру, тобто вивчення всіх складових компонентів. Але країнознавство в туризмі відрізняється від географічного тим, що вивчає тільки ті об`єкти, які представляють інтерес для розвитку туризму в країні. 

Головними методами в туристичному країнознавстві є: аналітичний, просторовий, хронологічний, формально-логічний, географічний та культуристський.

 

Термінологічні поняття - це наукова мова відображення системи понять певної галузі знань. У сфері туризму використовують значну кількість спеціальних термінів і понять, які здебільшого ще не отримали загальноприйнятого визнання. Вони продовжують розвиватися та вдосконалюватися.

Слово "туризм" походить від французькогоtourisme (tour) - обхід, об'їзд, прогулянка, поїздка, подорож. Цей термін міцно ввійшов у світову практику з другої половини XIX ст. На перших порах він означав пішохідне переміщення з метою прогулянки, а в XX ст. поступово набув універсального