Абракітов В. Е. Конспект лекцій з дисципліни „Промислова безпека сучасних виробничих технологій” / В. Е. Абракітов; Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. – Х. : ХНУМГ, 2014. – 87 с.

ідентифікація небезпек (виявлення шкідливих і небезпечних факторів робочого середовища й трудового процесу);

визначення можливих причин, що приводять до небажаних подій;

оцінка ризику (імовірність здійснення ризику, визначення масштабу наслідків небажаної події з урахуванням можливої ваги інциденту й шкоди здоров'ю людину, висновок про прийнятність або неприйнятність ризику);

вибір і оцінка засобів захисту від кожного виду небезпеки;

оцінка залишкового ризику після впровадження системи захисту;

оцінка системи захисту життя й здоров'я персоналу в цілому відповідно до  класу умов праці.

 

 

Сучасні теоретичні та методологічні основи аналізу й оцінювання ризиків, пов’язаних із впливом чинників техногенного і природного характеру, всебічно розглянуто у працях [1, 2]. Що стосується практичного застосування, то слід відзначити, що методологічний апарат аналізу й оцінювання ризику вже використовується в окремих галузях промисловості України, зокрема для аналізу безпеки атомних електростанцій, декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки (ОПН) тощо. Об’єктами моделювання в разі аналізу небезпеки (ризику) об’єкта є множина випадкових подій виробничих процесів промислового об’єкта та несприятливого їх збігу, що призводить до смерті людей чи травмувань, або до забруднення навколишнього природного середовища.

З метою впровадження методів аналізу й оцінювання ризиків аварій на ОПН в Україні ухвалено низку нормативно-правових актів, які зобов’язують наглядові органи за рівнем ризику оцінювати прийнятність і надмірну небезпеку видів діяльності, пов'язаних з можливими аварійними ситуаціями, що мають несприятливі наслідки для людей та навколишнього середовища. Це, зокрема, закон України „Про об’єкти підвищеної небезпеки” [3] та Постанова Кабінету Міністрів України “Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки” [4], якою визначено нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки, порядок ідентифікації та обліку цих об'єктів, порядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.

Відповідно до Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" суб’єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації, які планують експлуатувати об’єкти підвищеної небезпеки, повинні виконати всебічні дослідження рівня їх безпеки й оцінити ризики виникнення аварій, їх вплив на навколишнє середовище. На виконання цього закону Міністерство праці і соціальної політики України розробило так звану „Методику визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки” [5], однак спроба скористатись Методикою на практиці для оцінювання ризиків аварій показала, що хоча вона й передбачає застосування імовірнісних моделей, проте не містить жодних математичних моделей і методів розрахунку ризиків аварій на ОПН та прогнозування величини збитків. Крім того, мають місце і такі недоліки:

у методиці не описано жодного методу визначення ризику від кількох джерел небезпеки, що знаходяться на даній території;

у ній відсутня процедура урахування людського чинника;

не наведено жодного прикладу, який би підтверджував методичні розрахунки й аналізував отримані результати.

Отже, «Методика визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки» не відповідає вимогам, яким повинна відповідати люба методична розробка, а тому для забезпечення можливості розрахунків ризиків аварій на ОПН потребує суттєвого доопрацювання. Через це і декларування безпеки ОПН в Україні відбувається надто повільно.

 

 

Аналіз сучасних моделей і методів оцінювання ризику та прийняття рішень в умовах невизначеності показав, що різні автори розглядають термін «ризик» по-різному. Внаслідок використання різних моделей для формалізації ризику у країнах Європи багато справ із декларування безпеки промислових об’єктів довго перебувають у судах із-за відсутності чіткого визначення терміну «ризик».

Найчастіше з поняттям ризику пов’язують імовірність настання небажаної події.

Так, в законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» [3] наведено таке визначення ризику: «ризик — ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об’єкта підвищеної небезпеки і/або за її межами». Таке визначення ризику зводиться до оцінки ймовірності (відносної частоти) реалізації аварії на об’єкті за певний проміжок часу, як правило, за рік.

І ризик записують у вигляді

 

R(A) = P(A),(2.1)

де R(A) – ризик події А;

Р(А) – імовірність настання небажаної події А.

Для такого трактування ризику його числова оцінка не передбачає розрахунку збитків внаслідок реалізації негативної події. Але, як показує практика, часто ймовірність негативної події (аварії, катастрофи) мала, проте наслідки від її реалізації дуже значні, що й підтвердила нам аварія на Чорнобильській АЕС.

У Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [6] уже наведено таке визначення: «Ризик – кількісна міра небезпеки, що враховує ймовірність виникнення негативних наслідків від здійснення господарської діяльності та можливий розмір втрат від них».

У праці російських фахівців «Методические указания по проведению анализа риска объектов повышенной опасности» [2] дано визначення: «риск аварии — мера опасности, характеризующая возможность возникновения аварии на опасном производственном объекте и тяжесть ее последствий».

За такого визначення для формалізації ризику (R) використовується модель, що пов’язує між собою ймовірність (Р) виникнення негативної події А (аварії, катастрофи) і ймовірну величину можливих наслідків (W) у результаті реалізації цієї події, а саме:

 

R ( A) = P ( A)