Аналітичне дослідження діяльності ВАТ «Завод ім. Фрунзе»

Розглянемо характерні типи вибухів.

Тротиловий вибух. Для наземного вибуху, коли його енергія розподіляється у напівсфері і ПУХ переміщується уздовж поверхні землі, надлишковий тиск у фронті ПУХ може бути розрахований за формулою академіка М.А. Садовського:

Вибух нетротилових вибухових речовин. Надлишковий тиск у фронті ПУХ розраховується за формулою М.А. Садовського, проте з урахуванням того, що

Радіус смертельного ураження під час вибуху заряду масою ввр розраховується за формулою:

Для визначення орієнтовного радіуса ураження під час вибуху ВР масою Овр можна скористатися табл. залежності радіуса ураження від маси вибухової речовини

Вибух паливно-повітряного середовища. Для визначення радіуса ураження ПУХ, викликаної вибухом паливно-повітряного середовища (ППС), необхідно знати масу палива та надлишковий тиск у фронті ПУХ, що визначив зону підвищеної небезпеки. Можна скористатися нижче приведеним графіком:

Вибух газоповітряних сумішей (пилоповітряних, аерозольних). Вибухи на підприємствах із вибухонебезпечною технологією відбуваються внаслідок витікання газоподібних або зріджених вуглеводневих продуктів. Під час їх перемішування з повітрям утворюються вибухонебезпечні суміші таких газів, як пропілен, метан, пропан, ацетилен, етан, етиловий спирт тощо. Вибух або загорання настає при певному вмісті газу у повітрі [52].

 

 

Методика прогнозування поля теплового випромінювання:

1. Фізико-хімічні властивості продукту горіння (ступінь чорноти факела, середня температура факела, нижча теплота згоряння продукту, масова швидкість вигоряння з одиниці площі пожежі), які враховуються у вигляді коефіцієнта Кф. Коефіцієнт Кф визначається із довідників або обчислюється за формулою.

2. Характеристика джерела горіння (ширина, довжина, радіус резервуару з пожежонебезпечним продуктом) визначається коефіцієнтом Р, який обчислюється за формулами:

Формули (1) і (2) застосовуються для відкритого протяжного джерела горіння, (3) — для джерела горіння в обвалуванні. Тут а і Ь — ширина і довжина джерела горіння, м; Rр — радіус резервуару, м; Rоб — радіус обвалування, м.

3. Значення щільності теплового потоку, яке визначає задану зону пожежонебезпеки (д). Наприклад, щільність загорання деревини 22 кВт/м2, нафтопродуктів — 27,9 кВт/м2, людей — 1,26 кВт/м2.

Методика, що розглядається, дозволяє визначити віддалення точки з поточними заданими значеннями щільності теплового потоку від зовнішньої межі зони горіння.

I.Визначається коефіцієнт Кф.

II.Обчислюється коефіцієнт р.

III.Обчислюється критерій оцінки щільності теплового потоку в точці за формулою

Визначається віддалення точки із заданим поточним значенням щільності теплового потоку (К) від зовнішньої межі зони горіння за графіком.

Головне завдання оцінки вразливості об'єкта до впливу радіаційних випромінювань зводиться до визначення допустимих доз радіації [53].

Оцінка стійкості роботи об'єкта в умовах радіоактивного зараження полягає у визначенні граничних рівнів радіації, при яких робота об'єкта може відбуватися повними змінами при максимальній тривалості (12 год.), а черговий персонал не одержить дозу опромінення вище установленої (допустимої) [4].

При значеннях рівнів радіації вище граничного по дозі випромінювання оцінюється можливість продовження роботи об'єкта із скороченими змінами.

Вихідними даними для оцінки стійкості є:

-максимальна доза випромінювання і рівень радіації, які очікуються на об'єкті;

-характеристика виробничих будівель, споруд, поверховість, місце розташування;

-наявність на робочих місцях індивідуальних укриттів, їх захисні особливості;

-характеристика сховищ (тип, матеріал і товщина кожного захисного шару перекриття).

Оцінка стійкості об'єкта до впливу радіоактивного зараження проводиться у такому порядку:

1. Визначають коефіцієнти ослаблення дози радіації кожної будівлі, споруди і сховища;

2.Визначають дозу радіації, яку може одержати персонал об'єкта під час впливу радіоактивного зараження з урахуванням коефіцієнта ослаблення конструкцій будівель, споруд;

3.Визначають граничне значення рівня радіації Рп (Р/год) через іп год. після аварії, до якого можлива виробнича діяльність у звичайному режимі (дві зміни, повний робочий день і персонал не одержить дозу випромінювання понад установлену).

 

 

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою - від власників приватного підприємства до керівників держави.

Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Підприємство ПАТ «Завод ім. Фрунзе» було засноване у 1885 році бельгійським промисловцем Б.В. Шапаром. На підприємстві використовується високотехнологічне обладнання та передові технології, що дозволяють