Аналіз ЛРС

Колір визначають при денному освітленні на сухому матеріалі.

Запах – при розламуванні, розтиранні або зішкрібуванні сировини.

Смак визначають тільки в неотруйній сировині!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10% -й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Кора». Корою (Соrtiсеs) у фармацевтичній практиці називають зовнішню частину стовбурів, гілок і коренів дерев та кущів, що знаходиться по периферії від камбію. Кору, як правило, заготовляють навесні, у період руху соку.

Зовнішній вигляд. Кору досліджують у сухому вигляді, визначають форму шматків кори (плоска, жолобкувата, трубчаста, жолобкоподібно перекручена тощо) ; характер поверхні зовнішнього та внутрішнього боків (гладенька, жорстка, поздовжньоребриста, з тріщинами і без них) ; наявність чи відсутність сочевичок, їх форму; характер зламу (рівний, скалкуватий, волокнистий тощо).

Розміри. Довжину і товщину кори визначають за допомогою вимірювальної лінійки (ширина значення не має).

Колір визначають на зовнішньому та внутрішньому боках, а також на зламі при денному освітленні, на сухій сировині.

Запах – при розламуванні або зішкрібанні внутрішньої поверхні кори. Також запах посилюється при зволоженні сировини.

Смак визначають тільки в неотруйній сировин!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10% -й відвар.

Макроскопічний аналіз сировини «Корені, кореневища, цибулини, бульби, бульбоцибулини». У фармацевтичній практиці використовують висушені, рідше свіжі, підземні органи багаторічних рослин, зібрані, як правило, восени або рано навесні, очищені або відмиті від землі, звільнені від відмерлих частин, залишків стебел та листків. Великі підземні органи перед сушінням розрізають уздовж або впоперек на частини. До цієї сировини належать корені – rаdісеs, кореневища – rhіzотаtа, кореневища з коренями – rhіzотаtа сит rаdісіbus, кореневища і корені – rhіzотаtа еt rаdісеs, цибулини – bиlbі, бульби – tubera, бульбоцибулини -bиlbotubera.

Зовнішні ознаки. Підземні органи можуть бути цілі, різані, розщеплені, очищені та неочищені від корка тощо. Підземні органи досліджують у сухому вигляді неозброєним оком або за допомогою лупи (х10). Визначають тип підземних органів (корінь, кореневище, кореневище з коренями тощо) ; форму (циліндрична, зігнута, конічна, куляста, довгаста тощо) ; характер поверхні (гладенька, зморшкувата, борозенчаста; із залишками рубців від листків, бічних корінців; наявність поздовжніх або поперечних складок тощо) ; характер зламу (рівний, зернистий, щетинистий, волокнистий тощо) ; наявність серцевини (наповнена або порожниста). Для розпізнавання підземних частин особливого значення набуває будова провідної системи. Для цього об'єкт з одного краю вирівнюють скальпелем у поперечному напрямку (тверді об'єкти попередньо розмочують у воді) і розглядають неозброєним оком або під лупою (х10). Якщо під час обстеження розміщення провідних елементів недостатньо видно, то тоді роблять забарвлюють розчином флюроглюцину і концентрованої хлоридної кислоти або іншим реактивом для визначення лігніну.

Корені можуть мати первинну або вторинну будову. У коренів із первинною будовою в центрі знаходиться центральний осьовий циліндр, із вторинною – у центрі міститься деревина. Кореневища можуть мати пучкову та безпучкову будову. У кореневищ односім'ядольних рослин провідні пучки розкидані без особливого порядку в корі і в центральному циліндрі. У двосім'ядольних рослин із пучковою будовою провідні пучки розміщені у формі кола ближче до поверхні кореневища з широкою серцевиною у центрі.

Кореневища з безпучковою будовою відрізняються від коренів тим, що вони мають у центрі серцевину (у деяких видів вона зруйнована – кореневище всередині порожнисте).

Цибулини складаються з дещо потовщених соковитих лусочок, які сидять на вкороченому стеблі (донці), і зазвичай декількох зовнішніх сухих лусочок. Бульби мають переважно зморшкувату поверхню і пучкову будову. Бульбоцибулини мають тільки зовнішні сухі лусочки.

Розміри. Довжину, діаметр, товщину визначають за допомогою вимірювальної лінійки або міліметрового паперу. Діаметр і товщину вимірюють у найширших місцях.

Колір сировини визначають при денному освітленні зовні та на зламі на сухих зразках.

Запах – при розламуванні, зішкрібуванні, розтиранні або змочуванні водою.

Смак визначають тільки у неотруйній сировині!. На смак досліджують шматочок сировини або її 10% -й відвар.

 

 

Мікроскопічний., аналіз є основним методом визначення ідентичності подрібненої (різаної, порошкованої, різано-пресованрї) лікарської рослинної сировини. Мікроскопічний аналіз ґрунтується ііазнанні анатомічної будови рослин. Розглядаючи мікропрепарат під мікроскопом,. потрібно зосередити увагу на тих ознаках, за якими можна. відрізнити відповідний, орган однієї рослини від подібного органа іншої називають – діагностичними. Під час проведення мікроскопічного аналізу потрібно керуватись АНД на досліджуваний вид сировини, а саме розділом «Мікроскопія». Наприклад, для листків кропиви дводомної характерні цистоліти, ретортоподібні, жалючі, головчасті волоски, а для кори дуба – друзи, групи кам'янистих клітин, механічний пояс тощо.

Мікроскопічний аналіз проводять за допомогою мікроскопів різної конструкції. Техніка мікроскопічного аналізу в значній мірі визначається морфологією лікарської рослинної сировини. Для приготування мікропрепаратів тверду лікарську сировину спочатку розм'якшують різними способами: кип'ятять у воді або витримують у суміші вода-гліцерин-спирт. Листки та квітки просвітлюють. Для цього сировину кип'ятять у 3-5% -му розчині калію або натрію гідроксиду. З підготовленого матеріалу готують поверхневі (тонкі листки, квітки) мікропрепарати, а також поздовжні чи поперечні зрізи (кора, підземні органи, насіння, шкірясті листки тощо). Іноді препарати забарвлюють спеціальними реактивами, які наведено в АНД (з метою кращого дослідження основних діагностичних ознак).

Техніка виготовлення мікроскопічних препаратів різна