Аналіз ЛРС

Дуже дрібні плоди й насіння зазвичай запаюють у парафіновий блок розміром 1 х 1 х 1, 5 см. Кінчиком нагрітої препарувальної голки парафін розплавлюють і в ямку, що утворилася, швидко занурюють об’єкт. Для отримання поперечного зрізу об’єкт у парафіні слід розміщувати вертикально, а для отримання поздовжніх зрізів – горизонтально. Поверхня об’єкта повинна бути сухою. Після застигання парафіну готують зрізи. Зрізи об’єкта роблять разом з парафіном. Потім їх вибирають із парафіну препарувальною голкою, змоченою гліцерином, і готують препарат у розчині гліцерину. Окрім парафінових блоків можна використовувати серцевину бузини або бархатний корок. Плід кладуть між двома шматочками серцевини бузини або корка і роблять зріз.

Техніка виготовлення тимчасових мікропрепаратів з коренів, кореневищ, цибулин, бульб, бульбоцибулин

Для дослідження цілої сировини готують поперечні та поздовжні зрізи. Невеликі шматки підземних органів розм’якшують холодним або гарячим способом. Розмочені об’єкти вирівнюють скальпелем так, щоб вони мали чіткий поперечний або повздовжній розріз. Роблять тоненькі зрізи і готують мікропрепарати в розчині гліцерину. Розглядають діагностичні ознаки спочатку при малому, а потім при великому збільшенні.

За потреби готують препарати у відповідних реактивах для виявлення різних структур (здерев’янілих елементів, крохмалю, слизу, жирної та ефірної олії, дубильних речовин, похідних антрацену тощо).

Корені. На поперечному зрізі при первинній будові кореня помітно такі тканини (мал. 5) : епідерміс (екзодерма, ризодерма, первинна кора, центральноосьовий циліндр. Клітини епідерми часто утворюють кореневі волоски (ризодерма). Первинна кора часто заповнена запасним крохмалем, який є важливою діагностичною ознакою, оскільки крохмальні зерна у різних рослин мають специфічні розміри та форму.

У разі вторинної будови кореня (мал. 6) на поперечному зрізі видно перидерму, кору і деревину. Перидерма складається кількох шарів фелодерми. У корі помітні великі клітини паренхіми, провідні елементи лубу (флоема), часто наявні механічні елементи – луб’яні волокна, кам’янисті клітини. Деякі види у корі містять секреторні вмістища, канали, молочні судини. За лінією камбію знаходиться деревина (ксилема). Вона, як правило, має променисту будову, якщо серцевинні промені добре виражені. У деревині розрізнюють судини, трахеїди, паренхіму, деяких видів – деревинні волокна (лібриформ). Також звертають увагу на характер запасних речовин (крохмаль, інулін, жирну олію), наявність кристалів кальцію оксалату.

Кореневища. У кореневищ односім’ядольних рослин (міні. 7) покривна тканина представлена епідермою, а у дводольних – перидермою. Судинно-волокнисті пучки в односім’ядольних та двосім’ядольних рослин колатеральні, біколатеральні, концентричні; у перших вони закриті, у других (мал. 8) – відкриті. У двосім’ядольних рослин кореневище частіше має непучкову будову (мал. 9) ; від коренів вторинної будови такі кореневища відрізняються тим, що їх центральна частина має серцевину.

Бульби, цибулини і бульбоцибулини. Ці підземні органи мають сильно розвинену паренхіму, яка заповнена запасними поживними речовинами і в якій містяться судинно-волокнисті пучки.

Основні діагностичні ознаки підземних органів:

• тип будови (первинна або вторинна) ;
• характер розміщення провідної тканини (пучковий або безпучковий тип будови) ;
• характер потовщення судин і трахеїд (сітчасте, спіральне, драбинчасте тощо (мал. 10)) ;
• механічні елементи (волокна, кам’янисті клітини (мал. 10)) ;
• наявність молочних судин, вмістищ з ефірною олією або смолою; їх будова;
• характер запасних поживних речовин (крохмаль, інулін, жирна олія) ;
• кристали кальцію оксалату.

 

 

 

 

 

 

Діагностичними ознаками кори є:

- товщина і характер будови корка (іноді діагностичне значення має колір корка, наприклад, кора крушини) ;

- механічні елементи – луб'яні волокна та кам'янисті клітини, їх будова, розміщення, кількість;

- кристали кальцію оксалату (можуть розміщуватись в окремих клітинах, а також утворювати кристалоносну обкладку) ;

- наявність крохмалю, ефірних олій та інших діючих речовин, які визначають мікрохімічними реакціями.

Техніка виготовлення тимчасових мікропрепаратів з рослинних порошків

На предметне скло наносять 1-2 краплі розчину гліцерину і змочують в ньому кінчик препарувальної голки. Змочений кінчик препарувальної голки занурюють у порошок, виймають і ретельно розтирають на предметному склі у краплі реактиву. Препарат накривають покривним склом і обережно нагрівають над полум’ям спиртівки, підтримуючи слабке кипіння протягом 1 хв. Краще препарат тримати над полум’ям, іноді на деякий час вводити його у полум’я. Під час прогрівання слід тримати препарат похило під кутом 10-15°, так краще видаляються бульбашки повітря з препарату.

Порошки листків просвітлюють кип’ятінням у 3% розчині натрію гідроксиду. Для виявлення діагностичних елементів плодів, насіння, підземних органів, кори, а також речовин, що в них містяться, готують декілька препаратів і розглядають їх у відповідних реактивах для виявлення різних структур або речовин.

Техніка виготовлення постійних мікропрепаратів

Техніка виготовлення постійних мікропрепаратів полягає у тому, щоб унеможливити потрапляння повітря під покривне скло. З цією метою виготовлений мікропрепарат запаюють гліцерин-желатиною або канадським бальзамом. Чисту желатину замочують у воді