Аналіз співвідношення "витрати-обсяг-результати" (аналіз беззбитковості)

 

Першу систему порівняння фактичних витрат з нормованими створив у 1889 році присяжний бухгалтер Джордж Нортон (1858-1939).

В його книзі вперше видані у січні 1889р., у всій повноті розглянуто облік витрат на виробництво, не тільки в регістрах фінансового обліку, але і фабричних, та складських регістрах. В той час існували ціни на кожний виробничий процес по галузях промисловості, в основному відомі як «Кантрі Прайсес», тобто ціни, за якими роботу виконували фірми-виробники продукції. Нортон прийняв ці ціни за норму. Рахунки відділів слугували для накопичення. З одного боку, фактичних витрат по кожній виробничій ділянці або процесу, і «Кантрі Прайсес» – з іншого. На кінець звітного періоду цей рахунок сальдувався з внесенням кінцевого сальдо на рахунок валового прибутку або збитку, і при цьому виявлявся фактичний валовий дохід, тобто в цілому порівнювався дохід по нормованих витратах і фактичний дохід.

Складські, управлінські витрати і витрати загального характеру також обліковувались на окремих рахунках, а потім порівнювались з чистим прибутком або збитком таким чином, як і по фінансових рахунка.

Облік витрат за єдиною схемою подвійного запису закріпив витрати за відповідними ділянками господарської діяльності, що дозволило Джону Манну (1863-1955) в 1891р. класифікувати умовно-постійні або накладні витрати (тобто витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені на одиницю продукції) як витрати, пов’язані: із закупівлею сировини; реалізацією готових виробів; процесом виробництва. Таким чином, виявлення накладних витрат, пов’язаних із закупівлею сировини і реалізацією готової продукції, дозволило в подальшому виключити їх з нормування і зосередитися тільки на витратах, пов’язаних з виробництвом. Це дало можливість більш достовірно визначити результати виробництва, не викривленого жодними невиробничими накладними витратами.

Наступним кроком в деталізації обліку і фокусуванні його на виробництві були ідеї О. Г. Черча з обліку робочого і машинного часу. Він запропонував розділити виробничу ділянку на декілька виробничих центрів в залежності від того, використовується на цій складне чи просте устаткування або не використовується взагалі, і розподіляти накладні витрати між центрами на підставі відпрацьованих ними машино-години.

В 1936р. Джонатаном Харрісом була висунута концепція директ-костинг, згідно якої, необхідність розподілу накладних витрат зникає. Сутність «директ-костинг» полягає в тому, що в основу собівартості закладаються тільки умовно-змінні витрати. Це твердження тривалий час не мало широкого розповсюдження. Тільки в середині 60-х років «директ-костинг» став переважаючим методом в обліку витрат.

Сьогодні в світовій практиці застосовують два варіанти директ-костинга:

метод змінної собівартості, або простий директ-костинг;

метод змінної та прямої собівартості, або розвинутий директ-костинг.

З еволюцією теорії обліку витрат стає очевидним той факт, що для підприємства важлива не стільки собівартість продукції, точне і повне визначення якої і сьогодні залишається загадкою для бухгалтера і менеджера, скільки уникнення необґрунтованих витрат. Вирішення цієї задачі стало виникнення на початку ХХ ст.. в США, а потім в Європі, система порівняння фактичних витрат з нормованими «стандарт-кост», створеної Гаррінгтоном Емерсоном і Чартером Гаррісоном.

Прийнято вважати, що Емерсон, який мав лише інженерну освіту і досвід управлінської роботи, був філософом «стандарт-косту», який сформував загальну ідею, бухгалтерське ж втілення якої – заслуга Гаррісона.

В результаті співробітництва Емерсона і Гаррісона була створена система, основною метою якої було визначення праці підприємства і уникнення неефективності шляхом порівняння фактичних витрат з нормованими.

Метою курсової роботи є засвоєння теоретичних знань та проблем удосконалення обліку витрат і калькулювання собівартості та питань аналізу взаємозв’язку „витрати – обсяг – прибуток”, та здобуття практичних навичок аналізу беззбитковості.

Для підприємства важлива не стільки собівартість продукції, скільки уникнення необґрунтованих витрат.

Завданнями курсової роботи є:

1. Розгляд теоретичних аспектів управлінського обліку в частині теми дослідження.

2. Розкриття теми дослідження за системним підходом.

3. Розрахунок точок беззбитковості запасу міцності, маржинального доходу і інших важливих показників в рамках методики аналізу „витрати – обсяг – прибуток”.

4. Розробка напрямків удосконалення управління витратами підприємства.

5. Формування висновків за темою дослідження

Більш детальніше удосконалення обліку витрат і калькулювання собівартості розглянемо в розрізі трьох питань.

 

 

На початку 50-х років на промислових підприємствах США та інших капіталістичних країн почала широко застосовуватись система калькулювання собівартості продукції на основі змін витрат, яка групується на словосполученні «директ-кост план». Ця система була описана в методиці калькулювання витрат виробництва на підприємстві Джонатаном Харрісом в 1936р. Він пропонував відокремлювати непрямі накладні витрати від звичайних виробничих витрат з метою отримання місячного звіту про прибутки і збитки, який покаже залежність обсягу прибутку від зміни обсягу реалізованої продукції. Такий метод калькуляції витрат виробництва більш відомий під назвою директ-костинг (калькулювання прямих витрат).

Саме остання класифікація відображає економічний зміст, калькулювання, але оскільки більша частина є змінними обмеженої собівартості, таку систему називають калькулюванням змінних витрат.

Директ-костинг (калькулювання змінних витрат) – це система обчислення собівартості тільки на основі-прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладні витрати є по відношенню до виробу, так як їх сума