Аналіз співвідношення "витрати-обсяг-результати" (аналіз беззбитковості)

Переваги та недоліки директ-костингу.

Система директ-костингу дозволяє здійснювати більш оперативний контроль за постійними витратами, ніж це можливо при системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати або гнучкі бюджети. При застосуванні стандарт-косту в системі директ-костингу встановлюються стандарти на постійні витрати, а в основному контролю гнучкого бюджету покладено поділ витрати на постійні та змінні. Протягом року всі постійні витрати накопичуються і в кінці звітного року повністю списуються на виробництво. Деякі фірми, враховуючи, що сума накладних витрат протягом короткого періоду часу не змінюється, заздалегідь до бюджету витрат на рекламу, дослідження, охорону та ін. Зміна суми таких витрат контролюється керівництвом підприємства. Через те, що частина нерозподіленої суми наприклад витрат при системі повного розподілу витрат переходить з одного року на інший, контроль за ними послаблюється.

Система директ-костинг має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні:

- дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності. Отже, керівництву не потрібно вести паралельно два розрахунки для пов’язання їх один з одним;

- прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів;

- звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костинг, в білішій мірі відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті які складені за системою розподілу витрат між виробами;

- підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про доходи.

- показники маржинального доходу дозволяють оперативно оцінити вироби, виходячи з базових критеріїв – території, яку вони займають, категорії замовників тощо;

- директ-костинг об’єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-костинг і гнучкі бюджети;

- система директ-костинг оцінює запаси відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення виробів;

Проте, система директ-костинг має і певні недоліки:

- основні труднощі полягають у виділенні постійних витрат. Значна частина на півзмінних витрат може розподілятись по різному в залежності від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах;

- для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку.

- при переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костинг виникають серйозні проблеми у визначення суми прибуткового податку;

- аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власних акцій.

 

 

Суть системи стандарт-кост.

Метод обчислення стандартної собівартості одиниці продукції в США та Великобританії називають стандарт-кост.

Термін «стандарт-кост» дослівно означає стандартні вартості: «стандарт» – кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції або надання послуг; «кост» – це грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції.

Стандарт-кост – це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрати на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Британський інститут присяжних бухгалтерів розглядає стандарт-кост як підготовку і використання системи обліку стандартів витрат, їх порівняння з фактичними витратами і аналіз відхилень фактичної кількості виробів від стандартних за причинами і місяцями їх використання.

Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковується лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося, враховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке, тверде запровадження норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці, зарплати та інших витрат, пов’язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів. До того ж встановлені норми не можна недовиконати. Перевищення норми над фактором означає, що вона була встановлена помилково.

Еволюція стандарт-косту.

Стандарт-кост є самостійним методом калькулювання собівартості одиниці продукції, в основі якого лежить облік стандартних витрат, хоч в чистому вигляді він і не отримав широкого розповсюдження в США.

Поняття «стандарт-кост» з’явилося в другій половині ХІХ століття, коли за ініціативою Фредеріка У. Тейлора розгорнувся рух за наукові методи управління. В той час фабрична система – одна з основних результатів промислової революції – дозволила досягти значного зростання продуктивності праці. Проте, менеджери не тільки не вміли оптимально використовувати виробничий потенціал підприємств. Тейлор та інші піонери наукових методів управління розробили методологію встановлення технічних вимог до робіт в показниках часу, необхідного для їх виконання. З’явились стандарти часу виконання робіт – кількісні стандарти. Їх можна було порівнювати з фактичними витратами. Це був перший крок на шляху становлення оперативного управління контролю за діяльністю підприємств.

На ранньому етапі витрат був застосований на використанні фактичних даних. Мета обліку полягала у визначенні фактичної собівартості продукції, на підставі чого здійснювалась оцінка запасів та встановлення продажних цін. Поступово обмін ідеями в сферах організації виробництва і бухгалтерського обліку призвів до визначення концепції стандартних витрат