Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
39
Мова:
Українська
з кредиту цього рахунку готова продукція списується також за стандартною вартістю, вартість залишків незавершеного виробництва обчислюється за стандартною вартістю.
При другому варіанті обліку витрат по дебету рахунку виробництва обліковуються за фактичною вартістю, а готова продукція списується з кредиту цього рахунку за стандартною вартістю. Вартість залишків незавершеного виробництва визначається за стандартною вартістю з врахуванням відхилень.
З цими варіантами обліку витрат калькуляція собівартості одиниці продукції визначається заздалегідь на базі твердого стандарту. Відхилення від стандартної собівартості більшості фірм в США не відносять на собівартість продукції, а списують цю різницю на реалізацію готової продукції.
Загальна сума прямих матеріалів, прямої заробітної плати і накладних витрат складає собівартість виготовленої продукції, що оприбутковується на склад за стандартною вартістю.
1.3 Калькулювання на основі діяльності
Передумови виникнення калькулювання на основі діяльності.
Останнім часом у розвинутих країнах світу спостерігається відхід від традиційних методів обліку та контролю виробничих витрат, пошук більш ефективних засобів підвищення якості продукції та зниження її собівартості. Така тенденція зумовлена значними змінами в техніці, технологіях та організації виробництва, що відбулись за два минулі десятиріччя. Розвиток техніки, впровадження гнучких комп’ютерних технологій призвели до зміни структури витрат, скорочення процесу виробництва продукції та її життєвого циклу. На початок 80-х років економіка США та країн Західної Європи відчула сильний тиск з боку компаній Японії, а пізніше і Південної Кореї та інших країн Південно-Східної Азії, що розвивалися швидкими темпами. Загроза зниження прибутку і втрати впливу на традиційних ринках збуту змусила керівництво багатьох компаній переглянути принципи управління витрати, щоб скоротити час виробництва, поліпшити якість продукції та знизити непродуктивні витрати.
При цьому з’ясувалось, що традиційні методи калькулювання мають певні недоліки, які обмежують їх застосування в сучасних умовах.
Наприклад, традиційне калькулювання за системою директ-кост передбачає, що всі постійні витрати є періодичними і повинні оплачуватись незалежно від методу їх розподілу. Проте, як свідчить практика, не всі постійні витрати відшкодовуються за короткий проміжок часу, тому для довгострокового прогнозування прибутковості та прийняття стратегічних рішень доцільно використовувати повну собівартість продукції. Необхідність усунення зазначених обмежень та посилення контролю за витратами на всіх стадіях життєвого циклу призвели до виникнення калькулювання на основі діяльності.
Сутність калькулювання на основі діяльності.
Калькулювання на сонові діяльності було обґрунтоване професорами Гарвардського університету Р. Купером та Р. Капланом.
Цей спосіб калькулювання орієнтований на скорочення тривалості процесу виробництва.
Калькулювання на основ діяльності – це метод калькулювання, що передбачає спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції.
На відміну від традиційної системи калькулювання, побудованої за принципом, що для виробництва продукції використовуються ресурси, калькулювання на основі діяльності передбачає, що продукція виготовляється в ході виробничих процесів (операцій), а процеси споживають певні ресурси.
Такий підхід обумовлений тим, що технологічний час складає, найчастіше, не більше 15% процесу виробництва, а решту складають операції (транспортування, збереження, контролю тощо), які збільшують витрати, але не збільшують вартості виробу.
Для здійснення калькулювання спочатку всі операції поділяються на чотири групи:
операції на рівні одного виробу (свердлування, зварювання тощо) ;
операції на рівні партії виробів (налагодження устаткування, транспортування виробів) ;
операції на рівні певного виду продукції (збереження технічних умов виробництва цієї продукції) ;
операції на рівні підприємства (управління, освітлення тощо).
Потім визначається взаємозв’язок між певним видом витрат та їх фактором (таб1. 3. 1.)
Таблиця 1.3.1
Приклади факторів витрат, пов’язаних з рівними видами діяльності
№
з/п Види діяльності Фактори витрат
1 Діяльність на рівні одиниці продукції
Розкій матеріалів Машино-години
Обробка сировини Людино-години
Забезпечення виробництва (пар, енергія тощо) Кількість продукції
2 Діяльність на рівні партії виробів
Збереження матеріалів Вага матеріалів
Складання графіку виробництва Кількість технічних стадій
Налагодження устаткування Кількість налагоджень
3 Діяльність на рівні виду продукції
Контроль якості Кількість (або час) перевірок
Проектування виробництва Час проектування
4 Діяльність на рівні підприємства
Утримання офісу Площа
Навчання персоналу Час навчання
Накладні витрати, що мають спільний фактор витрат, об’єднується в однорідні сукупності. При цьому накладні витрати, які традиційно вважалися постійними, розглядаються як довгострокові постійні витрати, змінна величина яких пов’язана зі зміною відповідних факторів.
Накладні витрати розподіляються між виробами диференційовано, тобто для кожної сукупності витрат обирають відповідну базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих витрат на одиницю фактора.
Принципова відмінність системи калькулювання на основі діяльності від традиційної системи калькулювання, що полягає в підході до розподілу накладних витрат, проілюстрована нижче (рис 1.3.1).
2. Аналіз співвідношення „витрати-обсяг-результати” (аналіз беззбитковості)
Аналіз витрат допомагає визначити їх ефективність та уточнити максимально можливий рівень для забезпечення запланованого рівня рентабельності. Вивчення інформації про витрати в динаміці дає змогу контролювати їх обсяг у короткотерміновому періоді та спрогнозувати на довготермінову перспективу, спланувати реальний рівень прибутку.
Аналіз беззбитковості