Аналіз співвідношення "витрати-обсяг-результати" (аналіз беззбитковості)

Історично стандарт-кост є попередником вітчизняної системи нормативно обліку. У 1931р. інститут техніки управління розпочав детальне вивчення можливих шляхів реалізації і практично застосування системи стандарт-кост, яку у вигляді нормативного методу обліку представив професор М. Х. Жебрак.

Найбільш суттєві відмінності між традиційним для українського обліку нормативним методом і системою стандарт-кост наведені в таблиці 2. 1.

 

Таблиця 1.2.1

Основні відмінності нормативного методу обліку від системи стандарт-кост

Область порівняння Стандарт-кост Нормативний метод

1 2 3

Облік змін норм Поточний облік зміни норм не ведеться Ведеться в розрізі причин та ініціаторів

Облік відхилень від норм прямих витрат Відхилення документуються і відносіться на винних осіб та фінансові результати Відхилення документуються і відносяться на витирати виробництва

Облік відхилень від норм непрямих витрат Непрямі витрати відносяться на собівартість в межах норм, відхилення виявляються з урахуванням обсягу виробництва і відносіться на результати фінансової діяльності Непрямі витрати відносяться на собівартість в сумі фактично здійснених витрат, відхилення відносяться на витрати виробництва

Ступінь регламентації Нерегламентований, немає єдиної методики встановлення стандартів і ведення облікових регістрів Регламентований, розроблені загальні та галузеві стандарти і норми

Варіанти ведення обліку Облік витрат, випуску продукції і незавершеного виробництва ведеться за стандартизованою собівартістю. Витрати на виробництво обліковуються за фактичними витратами, випуск продукції – за нормативними, залишок незавершеного виробництва – за стандартами з урахуванням відхилень Незавершене виробництво та випуск продукції оцінюються за нормами на початок року, в поточному обліку виділяються відхилення від норм. Всі витрати обліковуються за поточними нормами. 

 

Порівняння цих наведених вище методів дозволяє зробити наступні висновки:

обидва методи обліковують витрати в межах норм;

обидва методи пропонують облік повних витрат;

в обліку за методом стандарт-кост витрати встановлені норми відносяться на вищих осіб або на результати фінансово-господарської діяльності і не включаються до витрат на виробництво, на відміну від нормативного методу;

в умовах стандарт-кост зміна норм в поточному обліку не передбачається, що можливо при нормативному методі;

на відміну від стандарт-кост традиційна система нормативного обліку не зорієнтована на процес реалізації (зосереджена на виробництві), тому не дозволяє обґрунтувати ціни.

При нормативному методі обліку в загальному обсязі відхилень на облікові припадає 5-10%, на не облікові – 90-95%. Аналіз собівартості проводиться по сконструйованих показниках, не підтверджених даними бухгалтерського обліку. Метод фактичної (історичної) собівартості позбавлений будь-якого оперативного значення і носить характер історичного огляду. Метод документування відхилень витрат і доходів детально і оперативно аналізувати фінансові результати.

Практика встановлення і зміни стандартів.

Стандарти на промислово-виробничі витрати залежать від продуктивності праці, перевищення кошторису та ефективності використання потужностей.

В економічній літературі США розглядаються різні типи стандартів. Їх можна класифікувати як базисні, поточні, ідеальні, досягнені та полегшені, мотивуючі та реальні.

Базисні стандарти – це нормативи, які не коригуються після їх першочергового визначення, якщо не відбувається суттєвих змін в технічних характеристиках продукції або в процесі її виробництва. Базисні стандарти визначаються «історичним способом», суть якого полягає в накопиченні інформації про витрати за певний проміж уток часу та виведенні середнього арифметичного на одиницю продукції або на час роботи. Базисні стандарти затверджуються керівником підприємства на початок року і діють декілька років. На підставі цих стандартів підприємство визначає зміну ринкових цін на матеріали і робочу силу. Цей метод переносить неефективність роботи минулого періоду на майбутнє. Базисні стандарти через деякий час старіють і тому не відображають діючих ефективних методів виробництва, тобто вони не забезпечують точною інформацією про собівартість продукції, не дозволяють ефективно контролювати витрати, вони можуть бути використані для обчислення індексу цін.

Поточні стандарти – це нормативи, які відображають величину витрат для даного проміжку часу. Поточні стандарти передбачають їх постійне коригування на основі змін їх технічних умов, цін і тарифів. Вони можуть бути отримані на підставі базових стандартів шляхом їх коригування.

Поточні стандарти встановлюються керівником підприємства, але вони діють лише певний період часу.

Ідеальні стандарти включають нормативи лише тих елементів витрат і на такому рівні, які приймаються і виникають в оптимальних умовах виробництва при найбільш сприятливих цінах. Вони є кінцевою метою, якої можуть прагнути досягнути менеджери, тому ідеальні стандарти не показують, яких результатів може очікувати менеджери в умовах діючого виробництва, і не несуть змістової інформації про витрати для цілей виробництва і прийняття рішень. Такі нормативи не містять часу на перерви в роботі і на простої обладнання. Проблема їх застосування полягає в тому, що їх неможливо досягнути, що обумовлює лише негативні відхилення, цим самим, психологічно впливає на мотивацію менеджерів підрозділів.

Досягнені стандарти визначаються зусиллями працівників підприємства. Американські вчені-обліковці відмічають, що для менш досвідчених працівників стандарти спочатку повинні бути дещо зниженими, підвищення ж стандартів повинно здійснюватись поступово і досить обережно.

Облік і калькулювання собівартості продукції при системі стандарт-кост.

В американських фірмах використовуються різні варіанти обліку витрат на виробництво і калькулювання стандартної собівартості. Зупинимося на двох найбільш поширених.

Суть першого варіанту витрат на виробництво за системою стандарт-кост полягає в тому, що витрати по дебету рахунку виробництва оцінюються за стандартною вартістю, а