Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Антропогенні ландшафти правоббережної України: історико-географічний аналіз, регіональні структури, оптимізація

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
42
Мова: 
Українська
Оцінка: 

пасовищнi, лiсокультурнi. Частiше, нiж у внутрiшнiй пiдзонi, зустрiчаються залишки натуральних ландшафтiв.

Специфiка примiської зони диктує двохплановiсть порiвняльного аналiзу її компонентiв i ландшафтiв – ступiнь урбанiзацiї у вiдношеннi до мiста i рiвень антропогенiзацiї в порiвняннi з натуральними ландшафтами. Це вимагає детальнiшого, нiж в iнших випадках, використання при вивченнi примiських зон методу iсторико-генетичних рядiв. Разом з тим, польовi дослiдження показують, що примiськi зони недоцiльно видiляти в особливий тип антропогенних ландшафтiв. Примiська зона- реальнiсть при економiко-географiчному вивченнi мiст, їх функцiональному зонуваннi, але вона не є об'єктом картографування антропогенних комплексiв у ландшафтно-типологiчному аспектi. В примiських зонах у рiзних спiввiдношеннях зустрiчаються уже вiдомi типи мiських i сiльських селитебних, водних, лiсових, сiльськогосподарських, дорожних та рекреацiйних ландшафтiв.
Взаємозв'язки мiж фоновим сiльськогосподарським та iншими класами антропогенних ландшафтiв знаходять своє вiдображення у взаємопроникненнi ландшафтних комплексiв та змiнi їх структури. Так, при взаємодiї з селитебними (мiськими) ландшафтами в структурi сiльськогосподарських зменшується доля польових i лучно-пасовищних ландшафтiв, i збiльшується – садових; зростає роль та значення сiльськогосподарських ландшафтно-iнженерних систем – зрошувальних, осушувальних, тепличних, а також техногенних ландшафтних комплексiв-терасованих схилiв, рекультивованих кар'єрiв i вiдвалiв тощо. Сiльськогосподарськi ландшафти стають бiльш мозаїчними, їх структура мiняється, iнколи ускладнюється. Своєрiдну iнфраструктуру сiльськогосподарських ландшафтiв утворюють полезахистнi i прияружнi лiсовi смуги, ставки, польовi дороги, села i тваринницькi комплекси. Вони, хоча i вiдносяться до iнших класiв, за своїм функцiональним призначенням є елементами сiльськогосподарського ландшафту. Їх рацiональне розташування i використання, продумане спiввiдношення – важлива ознака оптимiзованого сiльськогосподарського ландшафту.
Парадинамiчнi взаємозв'язки розглянутi на прикладi антропогенних ландшафтних комплексiв двох найбiльш динамiчних класiв антропогенних ландшафтiв – промислового (гiрничопромисловi ландшафти) i водного (водосховища). Напiвстацiонарними дослiдженнями (1986-1996 р. р.) на восьми ключових дiлянках встановлено, що характер та функцiонування парадинамiчних взаємозв'язкiв залежать вiд динамiчностi типу мiсцевостей, на якому був сформований антропогенний комплекс i стадiї його розвитку – ранньої або зрiлої (Г. i. Денисик, 1986).
Зональнiсть антропогенних ландшафтiв
Вплив людини на ландшафти природних зон Правобережної України протягом вiкiв був неоднаковий. Активна антропогенiзацiя лiсостепу iде протягом 4 тисячолiть з характерними часовими зрiзами -Трипiльської (IV-III тис. до н. е.) i Черняхiвської (II-I тис. до н. е.) культур, раннiх слов'ян (IV-VIII ст.), Київської Русi (IX-XIII ст.), середньовiччя (XVI-XVIII ст.), межi XIX-XX ст., середини – кiнця XX ст. ; степу – 2, 5 тисячолiття, особливо в античнi часи (V-IV ст. до н. е.), на межi XIX-XX cт., середина – кiнець XX ст. ; зони мiшаних лiсiв – тисячолiття: за часiв Київської Русi, частково середньовiччя (XVI-XVIII ст.), межа XIX-XX ст. i, особливо, середина – кiнець XX ст. Антропогенiзацiя природних зон Правобережної України привела до їх змiщення в пiвнiчному напрямку. В роботi це показано на прикладi лiсостепу. Результати процесу антропогенiзацiї знайшли своє вiдображення у розробцi специфiчних методiв ведення господарства i систем землеробства, якi привели до формування зональних типiв антропогенних ландшафтiв. Так, в пiдкласi польових ландшафтiв видiленi i дана характеристика трьох їх зональних типiв: мiшанолiсового, лiсостепового i степового. Крiм зони мiшаних лiсiв, перший, мiшанолiсовий тип польових ландшафтiв, зустрiчається в окремих регiонах лiсостепу: Побузькому Полiссi, на терасах Днiпра. Сформувався на основi пiдсiчної (вирубної), вогневої та частково орної систем землеробства. Займає 5, 2-5, 3 млн. га. Його характерна ознака – насиченiсть осушувальними ландшафтно-iнженерними системами та наявнiсть польдерiв. Широке розповсюдження лiсiв, чагарникiв i болiт, що вклинюються в польовi ландшафти, зумовлюють їх дрiбноконтурнiсть i мозаїчнiсть. В зональних староорних дерново-пiдзолистих грунтах спостерiгається майже повне припинення пiдзолистого i активiзацiя дернинного перегнiйно-акумулятивного процесу. В результатi формуються новi дерниннi окультуренi грунти, якi без пiдтримки людини функцiонувати не можуть. Ще глибша перебудова грунтового покриву спостерiгається в польових ландшафтно-iнженерних системах. На мiсцi торфових грунтiв тут формується новий тип окультуреного торфового грунту з чiтким подiлом профiлю на два горизонти: верхнiй – перегнiйно-торфовий (сумiш) i нижнiй – слабо змiненi пiщанi вiдклади. Вiдповiднi змiни фiзико-хiмiчних властивостей грунтiв зумовлюють тут структуру та набiр польових технiчних i олiйних культур, бур'янових угрупувань та шкiдникiв.
Лiсостеповий тип польових ландшафтiв. Крiм лiсостепової зони займає опiлля мiшаних лiсiв, пiвнiчнi (перехiднi до лiсостепу) райони степу. Сформувався в результатi розвитку вирубної, орної i, частково, вогневої систем землеробства. iснує бiльше 6 тис. рокiв. Сучасний грунтовий покрив докорiнно вiдрiзняється вiд своїх натуральних аналогiв: темно-сiрi лiсовi грунти втрачають бiлястий горизонт, стають темнiшими i за основними ознаками вiдповiдають опiдзоленим або вилугованим чорноземам. Внаслiдок перемiшування в єдину пилувату масу гумусового i елювiального горизонтiв сiрих лiсових грунтiв, їх грунтознавцi назвали сiрими антропогенними грунтами. Рiзко змiнилися фiзико-хiмiчнi властивостi розораних грунтiв: рiвень карбонатiв в сiрих лiсових грунтах Середнього Побужжя пiдвищився на 30-70 см, вмiст гумусу знизився на 18-28% i продовжує падати. В лiсостеповому типi польових ландшафтiв еродованiсть земель досягає 35-65%. Змив та акумуляцiя родючих грунтiв в балках, заплавах долин рiчок призводить тут до збiльшення на 27-53% глейових i глеюватих грунтiв; на вододiлах Приднiстров'я, в мiсцях з неглибоким заляганням водотривких горизонтiв, замулення понижень привело до формування нових антропогенних урочищ – мочарiв. Перебудова поверхневого стоку сприяла впровадженню нерацiональної контурної системи землеробства, створенню техногенних форм рельєфу (штучних терас, виположених схилiв, нiш тощо), впровадженню поливних ландшафтно-iнженерних систем. Для лiсостепового типу польових ландшафтiв характерний свiй набiр зернових i технiчних культур, структура посiвiв i
Фото Капча