Антропогенні ландшафти правоббережної України: історико-географічний аналіз, регіональні структури, оптимізація

Степовий тип польових ландшафтiв. При уявнiй одноманiтностi структура його надзвичайно рiзноманiтна. В центральних регiонах степу панують власне польовi ландшафти. Масштабнiсть та значення їх формування, особливостi перебудови тут грунтового покриву вiдзначив ще В. В. Докучаєв (1894 р.), та О. О. iзмаiльський (1892 р.). Польовi ландшафтно- iнженернi системи тут займають всього 6-8% територiї. В пiвденних регiонах їх роль та значення в ландшафтнiй структурi помiтно зростає – займають до 32% територiї. Поливнi ландшафтно-iнженернi системи стимулюють розвиток тут таких небажаних процесiв як пiдвищення рiвня грунтових вод, пiдтоплення, засолення грунтiв тощо. В їх структурi зростають площi неоландшафтних комплексiв – заливних рисових плантацiй, заболочених подiв тощо.

Районування антропогенних ландшафтiв

Суть районування антропогенних ландшафтiв – це обгрунтування та видiлення рiзних за змiстом та рангом їх територiальних структур. Сучасний розвиток теорiї антропогенного ландшафтознавства i наявний фактичний матерiал давали можливiсть провести районування лише селитебних, промислових i рекреацiйних ландшафтiв окремих (зокрема Подiлля) територiй Правобережної України. Спроб загального районування антропогенних ландшафтiв до цього часу не було. Наш досвiд i аналiз опублiкованих праць показує, що при районуваннi класiв антропогенних ландшафтiв можливi рiзнi пiдходи.

За ступенем антропогенiзацiї географiчних одиниць. Основа – спiввiдношення площ дослiджуваного класу антропогенних ландшафтiв i одиниць iснуючої схеми фiзико-географiчного районування. В подальшому найбiльш антропогенiзованi територiї об'єднуються в окремi краї i райони. Цей пiдхiд не враховує специфiки того чи iншого класу антропогенних ландшафтiв i може бути використаний лише з пiзнавальною, оглядовою метою. Застосований нами при районуваннi селитебних, рекреацiйних та белiгеративних ландшафтiв Правобережної України.

За природними i технологiчними особливостями формування антропогенних ландшафтних комплексiв. Застосовується при районуваннi класiв антропогенних ландшафтiв, якi за своїм походженням вiдносяться до групи техногенних – селитебних, промислових, дорожних i водних. Тут антропогеннi комплекси розглядаються як структурна складова iснуючих регiональних одиниць. Польовi дослiдження показують, що вони можуть мiняти не тiльки ландшафтну структуру, але, iнодi, i межi фiзико-географiчних районiв. Цей пiдхiд використаний нами при районуваннi гiрничопромислових ландшафтiв Правобережної України (Г. i. Денисик, 1984, 1987).

За природними i соцiально-iсторичними особливостями формування регiональних структур антропогенних ландшафтiв. Загальне районування, а також класiв сiльськогосподарських i лiсових антропогенних ландшафтiв проведено з врахуванням їх регiональних структур. Регiональна структура антропогенного ландшафту визначається особливостями натурального ландшафту i соцiально-iсторичними умовами. Пiд регiональною структурою антропогенного ландшафту мається на увазi просторове спiввiдношення основних його класiв, а також поєднаних з ними фрагментiв натуральних ландшафтних комплексiв. Серед регiональних структур, як при загальному районуваннi, так i класiв сiльськогосподарських i лiсових антропогенних ландшафтiв, чiтко видiляються зони, краї i райони. Критерiї їх видiлення розглянутi на прикладi регiональних структур сiльськогосподарських ландшафтiв.

Регiональнi структури та районування сiльськогосподарських ландшафтiв. Просторова диференцiацiя сiльськогосподарських ландшафтiв простежується не тiльки в типологiчних (урочище, мiсцевiсть), але i регiональних структурах. Регiональна структура класу сiльськогосподарських ландшафтiв – це просторове (мiсцеве) поєднання його пiдкласiв – польового, лучно-пасовищного i садового – i функцiонально пов'язаних з ними iнших антропогенних, а також збережених натуральних ландшафтних комплексiв.

В системi регiональних структур сiльськогосподарських ландшафтiв Правобережної України видiленi зони, краї i райони. Вiдмiни мiж зональними структурами найбiльш суттєвi. Вони проявляються: у спiввiдношеннi площ пiдкласiв сiльськогосподарських ландшафтiв та в ландшафтних особливостях їх зональних типiв; в iсторико-географiчних особливостях розвитку сiльського господарства, традицiях, зональних системах землеробства i сiльськогосподарського виробництва, в укладi сiльського життя. В межах зональних структур видiляються крайовi структури сiльськогосподарських ландшафтiв. Мiж собою їх вiдрiзняють природнi особливостi країв, традицiї i навички ведення сiльськогосподарського виробництва, пов'язанi з ними вiдмiни в типах сiльськогосподарських ландшафтiв (їх спiввiдношенням, наявностi техногенних елементiв, лiсових масивiв, заповiдних об'єктiв тощо). Межi крайових структур iнколи спiвпадають з межами фiзико-географiчних провiнцiй, але частiше iсторико-географiчних країв. Вiдмiни мiж крайовими структурами сiльськогосподарських ландшафтiв можна прослiдкувати навiть на невеликих вiдстанях. Так, розташованi поряд Подiлля i Мале Полiсся чiтко вiдрiзняються мiж собою структурами сiльськогосподарського ландшафту. В лiсостепу такi ж чiткi вiдмiни мiж крайовими структурами iснують на межi Днiстровсько-Днiпровського i Лiвобережно-Днiпровського фiзико-географiчних регiонiв.

Структури районiв сiльськогосподарських ландшафтiв часто спiвпадають з контурами фiзико-географiчних областей. Областi вiдрiзняються одна вiд другої гiпсометричними ознаками, характером розчленування рельєфу, клiматичними умовами, поєднанням грунтово-рослиних угрупувань, – все це знаходить своє вiдображення в структурi сiльськогосподарського ландшафту: конфiгурацiї полiв, структурi угiдь i агрофiтоценозiв тощо. Зокрема в межах Подiлля видiленi структури районiв сiльськогосподарських ландшафтiв Приднiстров'я, Центрального Подiлля i Побужжя. Враховуючи рiзноманiтнiсть та властивостi натуральних ландшафтних комплексiв, iсторико-географiчнi особливостi їх сiльськогосподарського освоєння i характернi ознаки сформованих при цьому регiональних структур проведено районування сiльськогосподарських ландшафтiв територiї Правобережної України. Видiлено 3 сiльськогосподарськi зони, 10 країв, 34 райони.

Природно-господарськi зони. Багатовiкове i рiзнобiчне господарське освоєння, замiна натуральних ландшафтiв природних зон антропогенними привели до формування в межах Правобережної України природно-господарських зон: лiсопасовищної, лiсопольової i польової. Межi вiдновлених природних i сучасних природно-господарських зон не завжди спiвпадають. У формуваннi останнiх, крiм природних, беруть участь рiвноцiннi, а iнколи i переважаючi їх антропогеннi чинники. Межi природно-господарських зон визначаються ступенем антропогенiзацiї (П. Г. Шищенко, 1985), або видом РС, а їх назва домiнуючими зональними типами антропогенних ландшафтiв. Як i натуральних – межi природно-господарських зон можуть бути двоякого роду: або нечiткими «розмитими» у виглядi рiзної ширини перехiдних смуг, або чiткими, з майже лiнiйними рубежами. Вони постiйно