+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
30
Мова:
Українська
і птиці, тварин на відгодівлі та незавершеного виробництва” підприємствам було дозволено проведення переоцінки товарно-матеріальних цінностей на 1 число місяця відповідно до росту цін на них. Що стосується основних засобів, то згідно з п. 8. 3. 3 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР, підприємства при наявності інфляції можуть застосовувати щорічну індексацію їх вартості. Такі переоцінки елементів авансованого капіталу хоч і дозволяють мати в бухгалтерській звітності їх вартість близьку до реальної, суми дооцінок належать оподаткуванню податком з прибутку (стосовно основних засобів і товарно-матеріальних цінностей відповідно п. 8. 3. 3 та п. 5. 9 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР), що, звичайно, негативно впливає на можливості підприємств щодо відтворення спожитих у процесі діяльності елементів авансованого капіталу.
На основі даних вартісної оцінки елементів авансованого капіталу визначають позицію підприємства на ринку, яку в дисертаційній роботі запропоновано розглядати з точки зору його майнового та фінансового стану. При з’ясуванні майнового стану доцільно аналізувати забезпеченість підприємства основними та оборотними засобами, а при з’ясуванні фінансового стану – спроможність підприємства погасити борги та можливість продовження ним після цього процесу виробництва. Методику визначення позиції підприємства на ринку можна представити за допомогою такої схеми.
Проаналізувавши дані звітності сільськогосподарських підприємств України, було встановлено, що за період з 1990 р. по 1997 р. відбулось суттєве погіршення майнового й фінансового стану переважної їх більшості. Підвищився рівень зносу основних засобів (з 0, 218 у 1991 р. до 0, 377 у 1997 р.). Суттєво знизилась забезпеченість оборотними засобами. У джерелах формування основних засобів у даний час майже повністю відсутні залучені джерела. Спостерігається зниження питомої ваги власних джерел у структурі джерел формування оборотних засобів. Погіршення майнового стану аграрних підприємств не могло не вплинути негативно на їх платоспроможність. Так, за період з 1990 р. по 1997 р. відбулось значне зниження показників ліквідності (показники абсолютної ліквідності, швидкої ліквідності та покриття короткострокових боргів знизились відповідно з 1, 022, 1, 246, 3, 738 у 1990 р. до 0, 012, 0, 215, 1, 034 у 1997 р.).
Позицію підприємства на ринку значною мірою характеризують і показники ефективності його діяльності. На них увага буде зосереджена нижче.
За джерелами формування розрізняють власний та позичковий капітал. Власний капітал – це частина засобів підприємства, що знаходяться в його власності. Джерелами формування власного капіталу можуть бути пайові внески учасників та випуск акцій, прибуток, одержаний в результаті підприємницької діяльності, прийняття до складу акціонерів підприємства кредиторів по короткострокових та довгострокових боргах, грошові кошти, що надходять за рахунок пожертвувань, благодійних та спонсорських внесків, від продажу закладеного майна боржника тощо. Але підприємство, що використовує лише власний капітал, позбавлене можливості швидкого збільшення масштабів виробництва при появі сприятливої кон’юнктури ринку. Крім того, деякі галузі народного господарства (і, зокрема, сільське господарство) мають сезонний характер виробництва, а, отже, й різну потребу в засобах виробництва протягом року, що вимагає додаткового їх залучення в періоди підвищення виробничої активності.
Усе це і спричиняє необхідність використання позичкового капіталу – частини засобів підприємства, сформованих за рахунок залучених джерел, вартість яких повинна бути відшкодована власнику через певний строк в обумовленій формі.
Поділ авансованого капіталу на власний та позичковий досить наочно відображається в пасиві бухгалтерського балансу підприємств країн з розвинутою ринковою економікою. Що ж стосується вітчизняної бухгалтерської звітності, то в даний час спостерігається наближення її до міжнародних стандартів. Так, останнім часом з першого розділу пасиву балансу вже перенесені статті “Розрахунки з учасниками”, “Розрахунки за майно”, “Заборгованість за майно в оренді”, “Реструктуризований борг”, “Відстрочена податкова заборгованість” до розділів пасиву, що характеризують зобов’язання (доречі необхідність проведення таких змін у пасиві балансу обґрунтовувалась в дисертації та опублікованих наукових статтях). Проте з метою більш точного відображення в першому розділі пасиву балансу вітчизняних підприємств власного капіталу, на нашу думку, необхідне перенесення з нього також “Цільового фінансування на основі повернення”, “Резерву наступної оплати відпусток”, “Доходів, одержаних у звітному періоді, що відносяться до майбутніх періодів”.
Одним із головних питань фінансово-економічної політики підприємства є оптимізація структури його авансованого капіталу з точки зору співвідношення між власним та позичковим капіталом. З цією метою важливо визначити критерії, які слід враховувати при формуванні структури капіталу підприємства.
Основним критерієм, що характеризує доцільність додаткового залучення капіталу, є ріст норми прибутку на власний капітал як результат такого залучення. Тобто додаткове залучення капіталу доцільне за умови, що воно забезпечує ріст норми прибутку на власний капітал.
Між показником норми прибутку на власний капітал (ПВК) та ставкою плати за додаткове залучення капіталу (ПП) існує зв’язок, який можна відобразити за допомогою такої формули:
де ПАК – норма прибутку на авансований капітал;
ПК – величина позичкового (залученого) капіталу;
ВК – величина власного капіталу.
Таким чином, позитивний ефект додаткового залучення капіталу буде мати місце лише за умови, коли норма прибутку на авансований капітал перевищуватиме ставку плати за залучення капіталу.
Якщо враховувати існування податку з прибутку, то при встановленні зв’язку між