Банк як елемент економічної системи

Дворівнева банківська система є більш застосовною у світовій практиці фінансового будівництва, вона існує в більшості країн світу, і складається з таких рівнів:

Верхній рівень представлений центральним банком, який є емісійним, кредитним, розрахунковим та касовим центром держави (наприклад, в США – Федеральна резервна система, в Україні – Національний банк України).

Нижній рівень включає систему комерційних банків, які функціонують для здійснення кредитних, депозитних, розрахункових та інших операцій за дорученням своїх клієнтів – фізичних та юридичних осіб.

У дворівневій банківській системі взаємовідносини між банками будуються у вертикальному та горизонтальному напрямку. Вертикаль уособлює відносини між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, та підпорядкованими йому комерційними банками. Горизонталь, в свою чергу, визначає відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками. Регулювання банківської системи країни покладено на центральний банк, який є в більшості випадків державним органом і відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави або спільноти держав (Європейський центральний банк).

На центральний банк покладаються наступні функції:

- формування та здійснення монетарної політики;

- регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей (національної валюти) ;

- формування та проведення валютної політики;

- формування, зберігання та, при необхідності, використання золотовалютних резервів;

- ведення єдиного казначейського рахунка;

- ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків;

- банківський нагляд за стабільністю банківської системи;

- забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.

Комерційні банки є на сьогодні найбільш універсальними фінансовими установами, які виконують основний набір кредитно-фінансових операцій. Через різноманіття можливих структур кредитних установ і банківських професій дати точне і повне визначення поняття «банк» важко.

Зробити аналіз організаційної структури кредитної установи і порівняння з організацією інших суб'єктів підприємницької діяльності можна по-різному, залежно від підходу.

1) Традиційний підхід до аналізу передбачає вичленення основних елементів структури банку. Метою такого дослідження є встановлення важливих аспектів взаємовідносин між найважливішими структурними елементами: керівництвом, відділами, філіалами тощо. Завдяки цьому можна зрозуміти суть ієрархічних зв'язків між різними групами персоналу, які створюють і надають банківські послуги.

2) Інший підхід до аналізу використовує поняття грошових потоків. За допомогою потоків простежується весь цикл банківських операцій через різні відділи, аж до кінцевого споживача; він допомагає виявити слабкі місця в такому циклі з точки зору контролю і ефективності.

Внаслідок величезної кількості організаційних, історичних або індивідуальних аспектів, які наявні в різноманітних кредитних установах, єдиної всезагальної організаційної схеми, застосовної до будь-якого банку, не існує [6].

 

 

Банківська система України, як і у більшості країн світу, має два рівні. На першому – НБУ та його організаційна структура, на другому рівні – комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності з відповідною мережею установ (філії, відділення). У ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що банківська система України складається з НБУ та інших банків, а також філій іноземних банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений НБУ, який відповідає за підтримання стабільності національної грошової одиниці та функціонування банківської системи. НБУ, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки. Він впливає на всі сфери економічного життя країни.

НБУ, будучи головним банком держави, є координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ зберігає кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів, організує розрахункове обслуговування центральних органів влади, здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законодавством випадках також за рахунок Державного бюджету України, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплат доходу за ними.

НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади, у своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України, в межах їхніх конституційних повноважень.

Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; процентну політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ має виключне право на емісію національної валюти, встановлює правила введення її в обіг, зберігання і перевезення грошових знаків, організовує інкасацію, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

НБУ, виконуючи функцію банку банків, забезпечує функціонування платіжної системи, організує міжбанківські розрахунки, виступає для комерційних банків своєрідним кредитором в останній інстанції, здійснює кредитування (рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведенням операцій РЕПО.

Як орган банківського