Безпека життєдіяльності

Під час виконання аварійних робіт максимальне накопичення дози не повинне перевищувати 25 рад (для персоналу) та 10 рад (для населення). Доза, отримана за рахунок існуючого фону випромінювання та від інших джерел випромінювання за 70 років життя, повинна складати біля 14…15 бер. За цього рівня опромінення медиками не встановлено шкідливої дії на здоров’я дітей та дорослих.

Встановлено, що за доз опромінення близько 10 рад не спостерігається змін в органах та тканинах організму людини. Короткочасні незначні зміни складу крові спостерігаються лише за одноразового опромінення дозою в 25…75 рад. Розвиток променевої хвороби спостерігається під час опромінення дозою більше 100 рад. Променева хвороба тяжкого ступеню може розвинутися після одноразового опромінення всього тіла дозою 400 рад та більше.

3. Біологічна дія іонізуючих випромінювань. Ознаки радіаційного ураження

Біологічний ефект іонізуючих випромінювань залежить від сумарної дози під час дії опромінювання, виду випромінювань, розмірів опроміненої поверхні та індивідуальних особливостей організму.

Особливості дії іонізуючого випромінювання на живий організм наступні:

• наявність прихованого або інкубаційного періоду прояву дії випромінювань;
• дія від малих доз випромінювань може накопичуватися в організмі та сумуватися;
• нізуючі випромінювання діють безпосередньо не лише на опромінену людину, але і на її потомство;
• різні органи живого організму мають різну чутливість до опромінення;
• дія опромінення залежить від частоти.

Під час дії іонізуючого випромінювання на організм людини, в першу чергу, пошкоджуються клітини, які активно діляться – клітини легенів, молочних залоз, кісткового мозку.

За однієї і тієї ж дози опромінення у дітей уражається більша кількість клітин, ніж у дорослих, бо у дітей всі клітини знаходяться в стадії поділу, а в дорослих вони перебувають у трьох стадіях: діляться швидко, діляться повільно, зовсім не діляться. А це означає, що особи, які зазнали опромінення в дитинстві, мають вищий ризик утворення пухлин протягом наступного періоду життя, ніж опромінені дорослі. Біологічне пошкодження значно посилюється під час внутрішнього опромінення.

Ураження радіацією людського організму залежить від виду випромінювань. Так, альфа та бета-частинки мають довжину вільного пробігу невелику та впливають на людину лише в тому разі, коли людина знаходиться близько від їх джерела, або під час потрапляння в її організм. Велику проникну здатність мають гамма-випромінювання, потік нейтронів та рентгенівські промені.

Під час іонізації атоми та молекули клітин живої тканини, за рахунок порушень хімічних зв΄язків та розпаду життєво важливих речовин, втрачають здатність до подальшої життєдіяльності. Існує багато видів ураження клітин, з яких слід виділити: параліч клітин (з наступним повним або частковим відновленням), смерть клітин, розлад нормальних функцій клітин, поява клітин злоякісного новоутворення, мутація генів та пошкодження хромосом та ферментів.

У більшості випадків, за проникаючої радіації, у людей виникає променева хвороба, яку поділяють на гостру та хронічну. Розрізняють 4 ступені гострої променевої хвороби:

променева хвороба першого (легкого) ступеня виникає за загальної експозиційної дози опромінення 100…200 бер. Прихований період може продовжуватись два-три тижні, після чого з’являються загальна слабкість, відчуття важкості в голові, стискання в грудях, підвищена пітливість, можливе періодичне підвищення температури;

променева хвороба другого (середнього) ступеня виникає за експозиційної дози опромінення 200…400 бер. Прихований період продовжується близько тижня. Хвороба проявляється в більш важкому нездужанні, розладі функцій нервової системи, болях у голові, запамороченні, можливі нудота, розлади шлунково-кишкового тракту, підвищення температури тіла, різке зниження (майже наполовину) кількості лейкоцитів у крові, особливо лімфоцитів. Під час активного лікування одужання може наступити через 1, 5 … 2 місяці, але можлива і смерть (до 20% випадків) ;

променева хвороба третього (важкого) ступеня виникає за загальної експозиційної дози 400…600 бер. Прихований період – до кількох годин. Відзначається важкий загальний стан, сильні болі в голові, нудота, розлади шлунково-кишкового тракту з кров’янистим випорожненням, інколи втрату свідомості або різке збудження, крововилив у слизові оболонки та шкіру, некроз слизових оболонок в ділянці ясен. Кількість лейкоцитів, а потім еритроцитів та тромбоцитів різко зменшується. Оскільки послаблюється захисна функція організму, з’являються різні інфекційні ускладнення. Без лікування хвороба у 20…70% випадків закінчується смертю, найчастіше від інфекційних ускладнень або від кровотечі;

під час опромінення експозиційною дозою понад 600 бер розвивається вкрай важка четверта ступінь променевої хвороби, яка, не зважаючи на лікування, як правило, закінчується смертю протягом двох тижнів.

Хронічна променева хвороба виникає за щоденного загального опромінення в 0, 1-0, 5 бер/добу з досягненням сумарної дози 70-100 бер.

4. Класифікація радіаційних аварій

Радіаційно-небезпечний об’єкт (РНО) – об’єкт, під час аварій та руйнуваннях на якому можуть відбутися масові радіаційні ураження людей, тварин, рослин.

Ядерна аварія – аварія, пов’язана з пошкодженням тепловиділяючих елементів, яке перевищує встановлені межі безпечної експлуатації або пов’язане з опроміненням персоналу, яке перевищує допустимі для нормальної експлуатації значення.

Аварією на радіаційно небезпечному об’єкті називають непередбачений випадок, викликаний несправністю обладнання чи порушенням нормального ходу технологічного процесу, який створює радіаційну небезпеку для людей та оточуючого середовища. Залежно від меж розповсюдження радіоактивних речовин та масштабів радіаційних наслідків радіаційні аварії на радіаційно- небезпечних об’єктах поділяються на кілька видів: промислові, комунальні, локальні, регіональні, глобальні та транскордонні.

Аварія промислова – це така радіаційна аварія, наслідки якої не поширюються за