Безпека життєдіяльності

Аварія комунальна – це така радіаційна аварія, наслідки якої не обмежуються приміщеннями об’єкта та його проммайданчиком, а поширюються на оточуючі території, де проживає населення, яке може реально або потенційно зазнавати опромінювання.

Аварія локальна – це комунальна радіаційна аварія, якщо в зоні аварії проживає населення загальною кількістю до десяти тисяч чоловік.

Аварія регіональна – це така комунальна радіаційна аварія, під час якої у зоні аварії опиняються території кількох населених пунктів, один чи декілька адміністративних районів та навіть областей із загальною кількістю населення понад десять тисяч чоловік.

Аварія глобальна – це комунальна радіаційна аварія, під вплив якої підпадає значна частина (або вся) територія країни та її населення.

Аварія транскордонна – це така глобальна радіаційна аварія, коли зона аварії поширюється за межі державних кордонів країни, в якій вона відбулася.

До числа основних чинників, які визначаєть радіоекологічні наслідки радіаційних аварій, можна віднести:

- параметри викиду, включаючи сумарну кількість радіонуклідів, що надійшли до навколишнього середовища, особливості формування та перенесення радіоактивної хмари, радіонуклідний та фізико-хімічний склад випадінь, час (пора року) викиду;

- екологічні особливості забрудненої території, в тому числі ґрунтовий покрив, природно-кліматичні умови, структура агропромислового виробництва та інші характеристики.

5. Фази аварій та фактори радіаційного впливу на людину

У розвитку комунальних радіаційних аварій виділяють три основні тимчасові фази:

Фаза аварії гостра – фаза комунальної аварії тривалістю від кількох годин до одного-двох місяців після початку аварії, яка включає наступні події:

а) газо-аерозольні викиди та рідинні скиди радіоактивного матеріалу з аварійного джерела;

б) процеси повітряного переносу та інтенсивної наземної міграції радіонуклідів;

в) радіоактивні опади та формування радіоактивного сліду.

На ранній стадії критичними шляхами радіаційного впливу продуктів аварійного викиду на населення будуть зовнішнє опромінення від газо-аерозольної хмари та радіоактивних випадінь, а також інгаляційне надходження радіонуклідів до організму людини.

Фаза аварії середня (фаза стабілізації) – фаза комунальної аварії, яка починається через один-два місяці та завершується через 1-2 роки після початку радіаційної аварії, на якій відсутні короткоживучі осколочні радіоізотопи телуру та йоду, 140Ba + 140La, але у формуванні гамма-поля зростає роль 95Zr + 95Nb, ізотопів рутенію та церію, 134Cs, 136Cs та 137Cs. Основними критичними шляхами радіаційного впливу на цій стадії будуть зовнішнє опромінення від радіоактивних речовин, що випали на місцевості, та внутрішнє опромінення радіоізотопами цезію (134Cs, 136Cs та 137Cs) та стронцію (89Sr, 90Sr), які надходять до організму з продуктами харчування, виробленими на радіоактивно забруднених територіях (м’ясо, молоко, овочі, фрукти).

Фаза аварії пізня (фаза відновлення) – фаза комунальної аварії, що починається через 1-2 роки після початку аварії та продовжується до припинення необхідності виконання захисних заходів. Основним джерелом зовнішнього опромінення є 137Cs у випаданні на ґрунт, а внутрішнього – 137Cs та 90Sr у продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях. Фаза завершується одночасно з відміною всіх обмежень на життєдіяльність населення на забрудненій території та переходом до звичайного санітарно-дозиметричного контролю радіаційної обстановки (табл.. 3. 3).

Після того, як почалося випадіння радіоактивних опадів, проводиться постійне уточнення оцінки фактичного радіаційного стану, який може змінюватися зі зміною напряму вітру, і відповідно уточнюються зони проведення тих чи інших заходів захисту.

 

 

6. Зони радіоактивно забруднених територій

внаслідок аварії на ЧАЕС

Місцевість, що забруднюється внаслідок радіаційної аварій, за щільністю забруднення радіонуклідами умовно поділяють на зони: зону відчуження, зону безумовного (обов’язкового) відселення, зону гарантованого (добровільного) відселення і зону підвищеного радіоекологічного контролю (табл. 3. 4).

За дозами опромінення заражену територію поділяють на такі зони (рис. 3. 1) : надзвичайно-небезпечного забруднення (зона Г), небезпечного забруднення (зона В), сильного забруднення (зона Б), помірного забруднення (зона А) та зона радіаційної небезпеки (зона М) (табл. 3. 5).

Під час ліквідації наслідків повинні виконуватися основні заходи захисту: радіаційний і дозиметричний контроль, захист органів дихання, профілактичне використання препаратів йоду, санітарна обробка людей, дезактивація одягу, техніки. В зоні А при виконанні рятувальних і інших робіт переміщення людей потрібно проводити з використанням броньованої техніки. У зонах Б, В, Г ніякі роботи в мирний час, як правило, виконуватись не повинні.

 

 

 

 

Під час проведення оперативних заходів, щодо захисту населення після виникнення радіаційної аварії, в зоні радіоактивного забруднення виділяють:

• зону відчуження, в межах якої потужність дози радіоактивного випромінювання на момент остаточного формування радіоактивного сліду на місцевості може становити 20 мр/год і більше;
• зону тимчасового відселення, в межах якої потужність дози радіоактивного випромінювання на момент остаточного формування радіоактивного сліду на місцевості може становити 5…20 мр/год.
• зону жорсткого радіаційного контролю, в межах якої потужності дози радіоактивного випромінювання