Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

При травмі плечового суглоба і переломі плечової кістки іммобілізацію роблять сходовою шиною підручними засобами. Шину моделюють на собі таким чином, щоб її можна було накласти на ушкоджену руку, зігнуту у ліктьовому суглобі, від здорової лопатки через надпліччя ушкодженої кінцівки на плече і передпліччя до підстави пальців. Руку підвішують на косинці. Якщо поблизу не виявилося шини чи підручних засобів для іммобілізації, то ушкоджену руку підвішують на косинці і прибинтовують до тулуба.

При переломах кісток стопи й ушкодженні гомілковостопного суглоба для іммобілізації використовують сходову шину чи підручні засоби. Шину спочатку згинають таким чином, щоб її можна було покласти на підошву стопи і задню поверхню гомілки до її верхньої третини. Для п'яти роблять поглиблення, у яке кладуть вату, щоб не було тиску на п'яткову кістку. 

Потім шину прикладають до кінцівки і закріплюють, починаючи восьми подібними ходами бинта через нижню третину гомілки і стопу, закінчують круговими ходами бинта на гомілці в її верхній третині. Стопа повинна бути зафіксована під прямим кутом до гомілки.

При іммобілізації фанерними смужками і дерев'яними рейками їх прикладають від верхньої третини гомілки до підошви стопи з боків: одну – із зовнішньої сторони, іншу – із внутрішньої – і прибинтовують до кінцівки, добре закріплюючи стопу. У місцях прилягання фанерних смужок до кісткових виступів підкладають вату.

При переломі кісток гомілки іммобілізацію роблять так само, як і при ушкодженні гомілковостопного суглоба, забезпечуючи нерухомість у двох суглобах: гомілковостопному і колінному. Шину чи підручні засоби накладають від стопи до верхньої третини стегна. Якщо поблизу не виявилося ніяких підручних засобів іммобілізації, ушкоджену кінцівку можна прибинтувати до здорової.

Переломи стегнової кістки, особливо відкриті, – дуже важка травма, яка часто супроводжується кровотечею і шоком. Найбільш зручні для іммобілізації стегна при цих травмах спеціальні шини (Дитерихса). Підручні засоби (наприклад, дошки) при іммобілізації стегна накладають по його бічних поверхнях: одну – по внутрішній, іншу – по зовнішній і фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, поясним ременем, рушником. На кісткові виступи в області гомілковостопного і колінного суглобів, а також у пахову западину і пахову область підкладають шматки вати.

При переломах кістки таза уражений завжди знаходиться у важкому стані. Його укладають на спину на твердий щит (фанеру, дошки), під коліна підкладають скачане пальто або ковдру так, щоб нижні кінцівки були напівзігнуті в колінних суглобах і злегка розведені в сторони.

У випадках, коли у ураженого є переломи декількох кісток, першу медичну допомогу роблять у такій послідовності: зупиняють кровотечу, накладають стерильні пов'язки на рани, уводять протибольовий засіб і роблять іммобілізацію спочатку найбільш небезпечних для життя, а потім інших переломів.

 

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Причина виникнення та характеристика переломів кісток.

2. Травматичний шок – небезпечне для життя ускладнення важкого ураження.

3. Фази розвитку травматичного шоку.

4. Профілактика травматичного шоку.

 

 

Опіки виникають при впливі високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного ураження, у більшості випадків опіки можуть сполучатися з травмами і радіаційними поразками.

Опіки від світлового випромінювання, полум'я, окропу і гарячої пари називаються термічними. При дії на шкіру і слизуваті оболонки міцних кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти і луги викликають не тільки місцеві поразки, але і загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму й інших запалювальних речовин. Напалм прилипає до шкіри, одягу і, продовжуючи горіти, уражає не тільки шкіру, але і підшкірну клітковину, м'язи, утворюючи глибокі опіки. При влученні і тривалому впливі радіоактивних речовин на шкіру і слизуваті оболонки виникають радіаційні опіки. Наслідки усіх видів опіків залежить від глибини поразки тканин і від площі опіку. У залежності від глибини поразки шкіри і тканин розрізняють чотири ступені опіків: легку (I), середньої ваги (II), важку (III) і украй важку (IV) .

Розміри опікової поверхні виражають у відсотках від загальної поверхні шкірного покриву. Для дорослих поверхня голови і шиї займають рівною 9% від усієї поверхні тіла, така ж поверхня однієї верхньої кінцівки , поверхня грудей і живота – 18%, задня поверхня тулуба – 18%, поверхня однієї нижньої кінцівки – 18%, поверхня промежини і зовнішніх полових органів – 1%.

При великих, що займають більш 10...15% поверхні тіла, опіках II-III ступеня виникає важка загальна поразка організму – опікова хвороба, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є тривалість його впливу. Він може продовжуватися до 24...72 години. Опікова хвороба характеризується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі процесів водно-сольового обміну. Вона часто ускладнюється запаленням легенів, поразкою печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту.

Обпаленим дається тепле підсолене питво відразу ж при наданні першої допомоги.

Чим раніше зроблена перша медична допомога обпаленим, тим рідше в них відзначаються ускладнення.

При наданні допомоги насамперед треба погасити палаючий одяг, для чого на ураженого накидають пальто або ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізав її навколо, залишаючи на