Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

Організаційну основу служби екологічного контролю складає державна служба України з гідрометеорологічного моніторингу навколишнього середовища (Укргідромет) і його підрозділи на місцях. У проведенні державного екологічного моніторингу беруть участь: держсанепіднагляд України – у частині моніторингу несприятливих впливів факторів навколишнього середовища на здоров'я людини, Мінсільгосп України в частині моніторингу забруднення ґрунтів, рослинної продукції, води і снігу важкими металами, пестицидами, нітратами в агропромисловому комплексі, а також Комітет держави по земельних ресурсах і землевпорядженню, Комітет з геології, державний нагляд України з ядерній і радіаційній безпеці. Основне навантаження лягає на державну систему моніторингу Укргідромету. До її складу входить мережа пунктів режимних спостережень за рівнем забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, поверхні вод, морського середовища, лісової рослинності, за хімічним складом опадів, сніжного покриву, рівнем радіації.

Основні положення виробничого екологічного контролю були введені постановою уряду України 1968 року „Про заходи для подальшого поліпшення охорони здоров'я і розвитку медичної науки в країні”. Постанова передбачала організацію лабораторій у складі заводських підрозділів для постійного контролю за дотриманням санітарно-гігієнічних нормативів у цехах, а також за забрудненням атмосферного повітря, ґрунту і водойм промисловими викидами. Відповідно до Закону України „Про підприємства і підприємницьку діяльність” (1990) підприємства одержали самостійність у визначенні структури і фінансування своїх підрозділів. Однак обов'язком усіх підприємств і підприємців є проведення екологічного контролю виробництва і недопущення забруднення навколишнього середовища, випуск продукції, що не приносить шкоди здоров'ю людини.

Органи охорони навколишнього середовища і санепіднагляду мають право накладати заборону на розміщення проекту, разом з органами влади вживати заходів адміністративно-правового припинення шкідливої діяльності, притягати винуватців до відповідальності за екологічні правопорушення.

Система стандартів „Охорона природи” ДСТ 17.0.0.00 установлює вимоги до природо користувачів елементами біосфери (атмосфери, гідросфери, ґрунту) у частині захисту їх від антропогенного впливу. Державні стандарти є основними нормативно-технічними документами, що встановлюють загальні вимоги до конкретних видів природокористування. Державні стандарти дають ознаки і методики визначення ступеня впливу на навколишнє середовище різних забруднювачів.

Система державних стандартів включає більше 200 документів, що стосуються охорони навколишнього середовища. Вона підрозділяється на кілька груп стандартів і забезпечує застосування єдиних і обов'язкових методів і правил охорони природи. Стандарти нульового комплексу ДСТ 17.0.0.01 і інші складають групу організаційно-методичних стандартів. Так, ДСТ 17.0.0.04-90 регламентує основні положення екологічного паспорта підприємства.

Стандарти в області охорони води поєднуються в перший комплекс – ДСТ 17.1.1.01 і інші; а, наприклад, ДСТ 17.1.3.07 „Правила контролю якості повітря населених пунктів” – у третій. До четвертого комплексу відносяться стандарти в області охорони і раціонального використання ґрунтів, до п'ятого – використання землі, до шостого – охорони рослинності.

Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” доповнюється законодавчими актами, що конкретизують його положення. У 1992 році прийнятий „Порядок розробки і затвердження екологічних нормативів викидів і скидань забруднюючих речовин у навколишню природне середовище, лімітів використання природних ресурсів, розміщення відходів”. У 1993 році прийнятий Указ „Про утворення Міжвідомчої комісії Ради безпеки України по екологічній безпеці”. У 1994 році „Про державну стратегію України щодо охорони навколишнього середовища і забезпеченню стійкого розвитку”.

Проблема охорони навколишнього середовища має глобальний характер. У Декларації Стокгольмської конференції ООН із проблем навколишнього середовища (1972) сформульовані 26 принципів, покладених в основу міжнародного екологічного співробітництва. Декларація проголосила право людини на життя в сприятливому навколишнім середовищі. Природні ресурси Землі повинні бути збережені на благо нинішнього і майбутнього поколінь.

Конференція ООН у 1992 році в Ріо-де-Жанейро одностайно прийняла Декларацію по навколишньому середовищу і розвитку, що проголосила мету – установити нове, справедливе глобальне партнерство для збереження, захисти і відновлення здорового стану і цілісності екосистеми Землі.

Україною прийняті до виконання, зокрема: Протокол 1985 року про скорочення викидів сірки та їхніх трансграничних потоків;

Протокол 1988 року про обмеження викидів оксидів азоту та їх трансграничних потоків.

Наша держава являється членом багатобічних конвенцій, таких як конвенція про захист Чорного моря від забруднень (1992 р.),  конвенції з трансграничного визначення дії промислових аварій і Киотської угоди (1997) про обмеження викидів речовин, що викликають парниковий ефект і ін.

 

 

Величезні матеріальні і людські втрати суспільства пов'язані зі стихійним лихом, аваріями і катастрофами, що часто супроводжуються руйнуваннями промислових об'єктів і погіршенням екологічної обстановки.

Конкретно статистичні показники для кожного виду надзвичайних ситуацій звичайно розглядають у зв'язку з їх загальною і медико-тактичною характеристикою.

Людські й економічні втрати оцінюються ретроспективно. Визначення про них дають, наприклад, деякі дані, що приводяться при оцінці землетрусу у Вірменії 7 грудня 1988 року.

Епіцентр землетрусу (по шкалі Ріхтера 8…9 балів, по 12-бальній шкалі – 11…12 балів) довівся на Спитак. Зона його впливу з магнитудою, що оцінюється як руйнівна, захоплювала ряд міст і селищ Вірменії. Промислові, культурні і житлові будівлі Ленінакана, Кировокана, Спитака були зруйновані відповідно на 66, 29 і 69%.

До землетрусу населення міст і селищ постраждалої зони