Боротьба з організованою злочинністю в УСРР у роки нової економічної політики (1921-1929 рр.)

Семикопний Анатолій Дмитрович

УДК 340. 15: 351. 70. 72 (477) «19»

 

 

 

 

Актуальність теми. Організована злочинність – найбільш суспільно небезпечна форма протиправної діяльності. Саме цей вид злочинності найбільше загрожує не лише соціальній стабільності, але й основам державності, адже організована злочинність робить виклик здатності держави як такої контролювати, впорядковувати суспільні відносини. Впродовж останніх двох десятиліть організована злочинність набувала розмаху, який прямо загрожував безпеці держави, зокрема внутрішній. Вона стає чинником політичної боротьби, прагне проникнути в державні структури, обвинувачення стають суттєвим інструментом зведення рахунків. Юристи, соціологи, психологи намагаються знайти оптимальні шляхи подолання цього явища, чи принаймні досягти послаблення його впливу.

Важливість дослідження злочинності та її організованих форм полягає також у тому, що нова економічна політика мала своєрідний проміжний стан між командно-адміністративною (радянською) та класичною ринковою моделями економіки. Фактично при збереженні партійної монополії ВКП (б) поширювався цивільний обіг, створювалися суб’єкти підприємницької діяльності й водночас виникали передумови для посилення економічної складової у злочинній діяльності, зростання загальнокримінальної та економічної злочинності. По суті, створилася криміногенна ситуація, типологічно подібна до тієї, яка склалася в Радянському Союзі та УРСР у кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХІХ століття. Саме ринкові перетворення, створення кооперативів та інших недержавних суб’єктів господарювання, розширення тіньової економіки супроводжувалися послабленням впливу держави на всі сфери суспільного життя, у тому числі на економіку.

Таким чином, типологічно період непу був подібним до періоду «перебудови» та перших років розбудови національної державності на території колишніх радянських республік. Особливості сучасної криміногенної ситуації багато в чому кореняться у тих часах. Організація протидії злочинності, зокрема організованим її формам, вимагає всебічного вивчення історичного досвіду, його критичного переосмислення та використання в правоохоронній діяльності на сучасному етапі.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1921 по 1929 рік. Нижньою межею дослідження став час запровадження радянською державою низки заходів, що пізніше отримають назву нової економічної політики. Верхня межа – кінець 1920-х рр., коли було обрано курс на створення в СРСР тоталітарного режиму, що, безумовно, змінило, як характер та форми злочинності, так і роль правоохоронних органів в радянській державі. В окремих випадках, автор виходив за визначені хронологічні межі, з метою більш цілісного розуміння тих трансформаційних процесів, що спіткали правоохоронні органи протягом 1920-х рр.

Територіальні межі дослідження охоплюють землі Української соціалістичної радянської республіки в її адміністративних кордонах 1921-1929 рр.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п. 9. 2 Пріоритетних напрямків розвитку наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 – 2010 роки.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – на основі нормативно-правових актів, інших історико-правових та історичних джерел подати всебічну, комплексну та неупереджену характеристику боротьби з організованою злочинністю в УСРР у роки нової економічної політики (1921-1929 рр.).

У відповідності до поставленої мети сформульовані наступні завдання:

• виявити історіографічні здобутки дослідників з обраної проблематики, визначити та охарактеризувати джерельну базу роботи; опрацювати методологічні засади дослідження і методи історичного пізнання проблеми, теоретико-понятійний апарат роботи;
• з’ясувати причини виникнення організованої злочинності в період здійснення в УСРР нової економічної політики;
• визначити основні засади політики партійних та державних органів щодо протидії організованій злочинності;
• виявити особливості кримінального законодавства УСРР 1921 – 1929 рр. щодо припинення бандитизму та інших форм організованої злочинності;
• з’ясувати становлення структури правоохоронних органів Радянської України у контексті їх боротьби з організованою злочинністю; визначити основні напрямки діяльності згаданих органів у сфері боротьби з загальнокримінальним бандитизмом та іншими формами організованої злочинності;
• виявити провідні тенденції у справі організації та здійснення профілактичних заходів щодо припинення організованої злочинності.

Об’єктом даного дослідження є суспільні відносини, пов’язані з протидією злочинності в УСРР у 1921 – 1929 рр.

Предметом дослідження є боротьба з організованою злочинністю в УСРР у роки нової економічної політики (1921 – 1929 рр.).

Методи дослідження охарактеризовані в окремому підрозділі дисертації. Теоретичне підґрунтя роботи базоване на наукових поглядах таких вчених України та зарубіжжя як С. С. Алексєєв, О. М. Атоян, О. М. Бандурка, О. М. Головко, В. Д. Гончаренко, А. Ф. Зелінський, В. М. Єрмолаєв, М. В. Корнієнко, Б. В. Лизогуб, О. О, Мозуляка, О. В. Петришин, В. О. Румянцев, О. Ф. Скакун, О. А. Сокіл, І. Б. Усенко, Є. О. Харитонов, А. Є. Шевченко, О. Н. Ярмиш та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у вітчизняній історико-правовій науці

вперше:

• на основі широкого кола джерел та з урахуванням історіографічних надбань попередників здійснено комплексне історико-правове дослідження особливостей боротьби з організованою злочинністю в УСРР у роки здійснення нової економічної політики, яке створило підґрунтя для низки висновків;
• охарактеризовано і узагальнено наукову літературу за темою дослідження, показано, що вона поєднує кримінологічні, історико-правові та історичні праці;
• розкрито погляди науковців на історичні форми організованої злочинності, обґрунтовано їх залежність від конкретних соціальних умов і етапу розвитку суспільства, доведено обмеженість з точки зору врахування історичного досвіду вузького розуміння організованої злочинності як явища винятково із