Боротьба з організованою злочинністю в УСРР у роки нової економічної політики (1921-1929 рр.)

У третьому підрозділі «Методологічна база дослідження» обґрунтовуються теоретико-методологічні основи дисертаційної роботи. Враховуючи специфіку історико-правового дослідження, при написанні дисертації автором використовувались основні положення й висновки соціально-детерміністичної гносеології державно-правових явищ та сучасні загальнотеоретичні уявлення про державу і право. При підготовці дисертації застосовувалися формально-юридичний метод – при аналізі нормативно-правових актів у сфері боротьби з організованою злочинністю, порівняльно-правовий – при порівнянні відповідних норм Кримінальних кодексів РСФРР та УСРР 1922 та 1927 років. Історико-правовий та історико-генетичний методи використовувалися для аналізу розвитку злочинності та боротьби з нею. Соціологічний метод використовувався для дослідження організованої злочинності як суспільного явища. Серед використаних методів важливе місце посіли також документальний, статистичний, факторного та комплексного аналізу, типологізації, кількісний метод тощо.

Другий розділ «Кримінологічна характеристика організованої злочинності та кримінальна політика в УСРР у 1920-х рр., її правове закріплення « складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі «Розуміння організованої злочинності у законодавстві й науці 20-х рр. ХХ ст. і сьогодення» аналізуються та співставляються основні трактовки організованої злочинності, що були притаманні вітчизняному законодавству та правовій науці.

Організовані форми злочинності, що існували в УСРР у 1920-х рр., і в цьому переконано більшість сучасних дослідників, мали достатній рівень, для того, щоб сприймати їх, як, нехай і незавершену, але все ж систему. Організована злочинність як кримінологічне й суспільне явище мала у 20-х рр. ХХ ст. історично обумовлену, нерозвинену форму в сукупності її елементів, яка не в повній мірі відповідає сучасному розумінню організованої злочинності та її становищу.

Отже, говорячи про боротьбу держави з організованою злочинністю, автор має на увазі не сучасне розуміння цього явища, а більш широке трактування цієї дефініції. Мова йде про організовану злочинність як феномен, становлення якого у 20-ті рр. ХХ ст. переживало важливий етап.

У другому підрозділі «Кримінологічна ситуація в УСРР у роки непу та проблема організованих форм злочинності» розглядається динаміка злочинності в республіці протягом 1920-х рр., з особливим акцентом на тих формах протиправної поведінки, що мали організований характер.

Як і будь-яка перехідна модель, неп мав чимало протиріч. Так, розвиток ринкових відносин, відбудова народного господарства, супроводжувалися погіршенням криміногенної ситуації, появою нових організованих форм злочинності, особливо у сфері майнових злочинів, що не в останню чергу було обумовлено пом’якшенням економічної політики держави та послабленням її контролю над суспільством. З середини 1920-х рр. починається процес зростання економічної та загальнокримінальної злочинності. Часто це відбувалося за сприяння та потурання представників органів влади. Виникли всі передумови для ускладнення структур злочинного світу.

У третьому підрозділі «Політика радянських партійних та державних органів влади у сфері протидії організованим формам злочинності під час непу» як доктринальні підходи, так і їх закріплення в нормативно-правових актах.

Вже у 1921 р. урядом УСРР було прийнято декілька важливих постанов щодо протидії бандитизму. Насамперед, це постанова «Про заходи боротьби з бандитизмом», де вказувалося про подальший розвиток бандитизму в республіці. Підвищена небезпека таких проявів знайшла своє відображення у постанові ВУЦВК від 1 червня 1921 р., що передбачала створення при Раднаркомі УСРР, губернських і повітових виконкомах постійних нарад з питань боротьби з бандитизмом.

У рамках кампанії боротьби з бандитизмом, що була розгорнута органами радянської влади в Україні на початку 1920-х рр., слід також розглядати рішення ВУЦВК від 16 жовтня 1922 р. про надання ДПУ права застосовувати позасудову репресію, не виключаючи розстріл, відносно осіб, яких було затримано на місці скоєння бандитських нападів і озброєних пограбувань, за наявності речових доказів, що свідчили про їх участь злочинних діях.

Крім бандитизму, радянська держава намагалась протидіяти й іншим проявам організованої злочинної діяльності, деякі з них були притаманні саме періоду непу. Так, постановою Раднаркому УСРР від 28 грудня 1928 р. «Про заходи боротьби з псевдокооперативами» було запроваджено відповідальність за новий вид організованої злочинної діяльності – організацію фіктивних кооперативів, які створювались приватними підприємцями з метою приховування своїх справжніх прибутків від державних органів контролю.

У четвертому підрозділі «Кримінальне законодавство УСРР 1920-х рр. щодо припинення бандитизму та інших організованих форм злочинності» з’ясовано особливості визначення організованої за суттю злочинності у тогочасному кримінальному законодавстві, визначити основні характеристики організованих форм злочинності, особливо найбільш небезпечної її форми – бандитизму, характер якого, протягом 1920-х рр. зазнав істотних змін.

Кримінальні кодекси УСРР 1922 та 1927 рр. фактично стали квінтесенцією розуміння природи і характерних рис організованих форм злочинності у радянському кримінальному праві 1920-х рр. Зокрема, на момент появи КК УСРР 1927 р., радянське кримінальне право мало вже доволі чітке уявлення про природу та форми організованої злочинності. Це можна довести на підставі детального аналізу ст. 19, 20 та 56, п. 17 кодексу. Поступове розуміння сутності організованої злочинності, тієї