Ціннісний вимір прав людини

Серед загальних особливостей реалізації права особи насамперед виділяють такі: (1) відповідна реалізація завжди пов’язана з правомірною поведінкою; (2) у ній зацікавлений головним чином той суб’єкт, який володіє суб’єктивними правами; (3) здійснюється у різноманітних формах [112, с.25; 136, c.308; 151, с.21-22]. Названі форми реалізації прав різняться як за способом дій індивіда, так і за кількістю суб’єктів, залучених до їх здійснення (приміром, коли така реалізація відбувається через інституції громадянського суспільства). 

Слід зупинитися на тому, що поняття реалізації прав людини тісно пов’язане з поняттям забезпечення останніх. Забезпечення прав людини визначається як система їх гарантування з боку державних інститутів, яка функціонує у правовому режимі  і до якої входять такі елементи, як компетенція, охорона, захист, а також створення необхідних умов для реальної реалізації людиною своїх прав [ 204, с.3-4; 214, с.178]. З наведеного визначення випливає, що реалізація прав людини входить до їх забезпечення, оскільки низка умов останнього передує відповідній реалізації прав. 

Не можна не погодитися з тим, що тільки людина «діюча», з активною життєвою позицією, може мати і користуватися всіма правами, об’єктивно зацікавлена у створенні, наявності й ефективній діяльності в суспільстві системи реалізації та захисту прав людини [10, с.76]. Відсутність активної правової позиції у питаннях реалізації прав, призводить до байдужого ставлення особи до випадків порушення останніх і, у кінцевому рахунку, породжує недовіру у можливість зміни несприятливої ситуації з правами людини у певному суспільстві.

З активністю носіїв прав тісно пов’язана така особливість їх реалізації, як усвідомлення себе власниками прав і сприйняття їх як підстав ставитися до іншого члена суспільства як до рівного. Цінність прав людини полягає, зокрема, у тому, що, окреслюючи кожному простір для самореалізації, вони одночасно окреслюють його межі там, де починається відповідний простір іншого власника прав. Іноді це породжує зіткнення певних прав людини. Але у громадянському суспільстві індивіди використовують різноманітні способи розв’язання конфлікту - від судового вирішення конкретної справи до закріплення таких способів на законодавчому рівні через механізми цього суспільства. Окрім того, у громадянському суспільстві немає сприйняття прав людиною виключно як своїх можливостей, без урахування наявності таких же прав у інших осіб, що дозволяє уникнути ситуації випущення з виду кореспондуючого правам обов’язку з утримання від їх порушення.

Потрібно зупинитися на тому, що відповідне сприйняття прав у відриві від обов’язків стосовно інших власників прав людини, викликає відповідні зловживання, що особливо проявляється у випадку, коли особа відчуває себе власником більшого обсягу прав, ніж у інших (приміром, посадова особа).  Зловживання правом визначається як здійснення суб’єктивного права особою всупереч інтересам іншого власника прав [78, с.18]. Таке тлумачення закладених у правах людини можливостей нерідко зустрічається у трансформаційних суспільствах представники яких вже законодавчо отримали права, але ще не відбулося розуміння того, що вони отримали поряд з правами і відповідні обов’язки.

Слід зазначити, що тенденцією, характерною для суспільств, прямуючих до громадянського, є механічне, без відповідного пристосування, запозичення чужих стандартів та ідеалів. Тому не можна не погодитися з твердженням В.Ю. Баркова, який вважає, що метою розвитку громадянського суспільства не може бути наслідування стереотипів розвинених країн, а стратегією - послідовне виконання виписаних з підручників правил. Метою має стати сама людина [24, с.51]. Адже в громадянському суспільстві панує концепція індивідуалізму: людина розглядається як першооснова суспільного та політичного устрою, найвища соціальна цінність [24, с. 9]. Проте проголошення людини найвищою соціальною цінністю може залишитися декларацією, якщо сама людина-власник відповідних прав не буде сприймати себе належним чином.

Потрібно звернути увагу на те, що до кола питань, пов’язаних з реалізацією прав людини, входять так звані «конфлікти прав» [55, с.277]. Приміром, такий конфлікт проявляється у ситуації, коли праву на свободу слова протистоїть право на захист честі, гідності та ділової репутації. Адже оскільки всі і кожний мають право на свободу слова, то кожний може висловити свою думку з приводу будь-чого і будь-кого. Проте так само кожен має право на те, щоб його репутація не постраждала внаслідок необґрунтованих заяв на його адресу. В даній ситуації ні для одного з прав окремо перешкод у реалізації не має, але разом вони стикаються, породжуючи дві захищені законом, але протилежні можливості. Особливостями вирішення такого конфлікту у громадянському суспільстві є наявність певних правил його вирішення. Так, у названому випадку буде діяти принцип співвідношення абстрактних і конкретних прав, при якому пріоритет віддається останнім. Тому, оскільки право на свободу слова буде виступати абстрактним правом, а  право на захист честі, гідності та ділової репутації - конкретним, то конфлікт вирішиться наданням реалізації останньому. 

Як зазначає М.І. Козюбра, цілковите нехтування надбанням світової цивілізації в галузі прав та свобод людини і громадянина неминуче призводить до ізоляції відповідних режимів, а зрештою - до їх політичного банкрутства. А ось нейтралізувати можливості реалізації прав вони зовсім не проти. Для цього існує чимало способів, серед яких пряме