Державне фінансове регулювання економіки в умовах ринкової трансформації

У роботі визначаються напрями удосконалення грошово-кредитної політики: поєднання адміністративних і монетарних інструментів; визначення пріоритетів структурних перетворень; їх реалізація за допомогою грошово-кредитних інструментів; грошово-кредитна політика НБУ повинна мати незалежний характер; монетарна політика не повинна постійно виходити з необхідності покриття дефіциту держбюджету за рахунок грошової емісії і отримання кредитів, а повинна знаходити джерела надходження в реальній економіці, використовуючи ефективну бюджетно-податкову політику держави. Підвищення ефективності монетарних методів регулювання можливе лише за умови розроблення теоретично обґрунтованої, цілісної концепції грошово-кредитної політики і послідовного її впровадження. Саме такий підхід дозволить створити дієвий механізм впливу монетарної політики на економічні процеси. Національному банку України необхідно розвивати і частіше використовувати такі інструменти регулювання як: операції на відкритому ринку, диференційовані норми обов’язкового резервування і рефінансування комерційних банків. Це дасть можливість НБУ і уряду провести більш незалежну від іноземних інвесторів економічну політику, що допоможе реалізувати національні інтереси. Ефективна грошово-кредитна політика може створити необхідні умови для досягнення основних цілей державного фінансового регулювання економіки. Однак, загалом монетарна політика (наскільки б прогресивно і зважено вона ні проводилася) не є достатньою умовою для економічного зростання. Тільки монетарними методами можна досягти відносної фінансової стабільності на короткому тимчасовому інтервалі. Для радикальних змін необхідна реструктуризація всього виробництва і узгоджене проведення грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики.

Аналіз координації монетарної фіскальної політики в Україні дав можливість зробити висновок про відсутність узгодженості між монетарною і фіскальною політикою. Певна частина грошово-кредитних ресурсів зосереджена на кредитуванні держвидатків, що обмежує можливості кредитування економіки. Оптимізувати поєднання бюджетно-податкової, грошово-кредитної і валютної політики, успішно підійти до ефективного управління економікою допомагають макроекономічні моделі. Але використання макромоделей в економічному аналізі має свої особливості. Надмірне їх спрощення може призвести до неадекватного відображення ними стану національної економіки.

У зв’язку з цим у роботі докладно проаналізовано макроекономічну ситуацію, що склалася в Україні, особливо в контексті пошуку стабілізаційної моделі. Початковими даними для аналізу виступають криві IS (товарні ринки), LM (грошові ринки) і ВР (платіжний баланс). У 1995-1996 рр. в Україні склалася система ринкового формування валютного курсу, єдиного для всіх економічних агентів. І хоч НБУ проводив постійну інтервенцію на валютній біржі і міжбанківському ринку (особливо перед введенням гривні), але затвердилася система плаваючого валютного курсу. Основними політичними інструментами впливу на економіку виступали інструменти монетарної політики, завдяки яким вдалося істотно стабілізувати інфляційну ситуацію. Виходячи з цього економіку України 1995-1996 рр. можна віднести до моделі малої відкритої економіки з відносно слабкою мобільністю капіталу і плаваючим режимом валютного курсу. Монетарна політика в 1996 році мала стримуючий характер. Результатами політики скорочення грошей стало скорочення рівня інфляції, зростання процентної ставки і вартості національної грошової одиниці. Однак така грошова політика спричиняє зниження показника валового доходу. Фіскальна політика також була обмежувальною і полягала в зменшенні державних витрат і посиленні податкового тиску, позитивним результатом чого стало зниження бюджетного дефіциту (6, 6% в 1995 р. і 4, 9% в 1996 р.). Таким чином, стримуючий характер як фіскальної, так і монетарної політики призвів до скорочення сукупного попиту, до зменшення рівня інфляції, але в той же час при відсутності структурних змін викликав 10% падіння реального ВВП.

Макроекономічна ситуація першої половини 1997 року вказує на введення в Україні елементів стимулюючої фіскальної і монетарної політики. Вказані риси макроекономічної моделі загалом відповідають розвитку економічної ситуації в Україні, за істотним винятком – не сталося збільшення виробництва і доходу, а дефіцит державного бюджету за січень – березень 1997 року становив 5, 6%. При більш низькому рівні інфляції 10% порівняно до 40% 1996 року зростання дефіциту бюджету означає значне розширення державних витрат в реальному вимірі. Монетарна політика також набула рис активного стимулювання переважно за рахунок високоліквідних інструментів.

Головним завданням монетарної політики в 1999 році при катастрофічно низьких валютних резервах в 1998 році була підтримка стабільності курсу гривні і заборона інфляції. За критеріями темпів зростання грошових агрегатів монетарна політика в 1999 році не була жорсткою; пропозиція грошей збільшилася на 40%, грошова база – на 39%, готівка в обігу – на 34%, грошовий мультиплікатор за рік зріс до 1, 84. Під впливом зростання грошових агрегатів, девальвації гривні і підвищення цін на нафтопродукти рівень інфляції споживчого ринку становив 19, 2%. Одночасно збільшувався зовнішній попит, оскільки поліпшилася світова кон’юнктура і відбулася реальна девальвація гривні. Внутрішній попит також зріс завдяки більш м’якій бюджетній і монетарній політиці. Внаслідок підвищення попиту обсяг ВВП стабілізувався (скорочення становило лише 0, 4%).

Починаючи з 2000 року визначальним чинником у процесі здійснення монетарної політики є стан платіжного балансу, зокрема зовнішня торгова кон’юнктура. Сприятлива торгова кон’юнктура надала Центральному банку більше можливостей по управлінню обмінним курсом. Вибір курсової політики полягає в узгодженні темпів поступового накопичення резервів і зниження інфляції. Автор доходить висновку, що використання бюджету як інструмента монетарного контролю – вимушений і тимчасовий крок. У середньостроковій перспективі необхідно активніше використовувати власні інструменти НБУ – рефінансування і операції на відкритому ринку. Завдання Національного банку на найближче майбутнє – вдосконалення власних ринкових інструментів впливу на грошово-кредитний ринок.

Національний