Діагностика, клініка та лікування патологічного мезіального зрушення бокових зубів верхньої щелепи у дітей

Для лікування пацієнтів з зубощелепними аномаліями, ускладненими патологічним мезіальним зрушенням бокових верхніх зубів (діти з передчасною втратою тимчасових зубів, дистальним прикусом, ускладненим вестибулярним положенням іклів, ЗЩА при змиканні молярів за II класом Енгля та правильному змиканні тимчасових іклів), була запропонована двоетапна схема лікування. Вона передбачала усунення ротацій, мезіального зрушення перших постійних молярів та нормалізацію ширини верхньої щелепи за допомогою модифікації бюгеля Сеттліна або апарата власної конструкції, або лицевої дуги – на першому етапі та остаточну корекцію положення зубів, прикусу (знімними та незнімними апаратами) на другому етапі. При виявленні виразного звуження в області премолярів, для деротації молярів та розширення зубного ряду застосовували чотирьохпетельний бюгель.

За допомогою апарата власної конструкції (рис. 2) проводили дисталізацію до 6 -7 мм та деротацію перших молярів в періодах раннього та пізнього змінного прикусу.

При дисталізації моляри переміщувались з гіперкорекцією. Небажаний дистальний нахил молярів поступово зникав в процесі оклюзійних взаємодій зубних рядів та прорізування других постійних молярів.

Модифікація застосування бюгелю Сеттліна (Cetlin N. M., Hoeve T., 1983) полягала в тому, що бюгель застосовували на фоні роз’єднання прикусу знімною пластинкою з накусочною площиною, яка фіксувалася за допомогою кламерів Адамса на латеральних різцях. Це надавало можливість в процесі дисталізації та деротації молярів без перешкод переміщуватися іншим боковим зубам, особливо, коли вони знаходилися в стадії прорізування (рис. 3). Одночасна дисталізація одного моляра і деротація іншого можлива завдяки різній активації терміналів бюгелю.

Застосування запропонованої схеми лікування та апаратів надає можливість закінчити лікування у 70% дітей в ранньому змінному прикусі на першому етапі з використанням тільки знімної апаратури, з мінімальним числом видалень постійних зубів, скороченням термінів лікування в середньому на 10, 12, 3 місяців. Порівняння з контрольною групою показало, що при цьому вдалося запобігти виникнення ряду ЗЩА, аномалій прорізування іклів та премолярів. В періоді пізнього змінного прикусу лікування було закінчено на першому етапі з мінімальним об’ємом ортодонтичної апаратури у 25% дітей. Проте, при цьому зросла кількість видалень постійних зубів до 20%, незнімна апаратура в цей період застосовувалася в 60% випадків. В період постійного прикусу значно збільшилась трудомісткість лікування, об’єм застосованої ортодонтичної апаратури (в основному незнімної – у 93, 5%), кількість випадків лікування з видаленням – 35, 5%. Однак, діагностика патологічного мезіального зрушення та його усунення надавала можливість досягнути позитивних результатів лікування без видалення зубів більш, ніж в половині випадків, коли згідно з традиційними положеннями вітчизняної ортодонтії, видалення було показано (при дефіциті місця більш половини величини коронки зуба, при наявності II ступеня недорозвинення апікального базису, II – III ступеня звуження верхнього зубного ряду за Снагіною Н. Г. (1983)). Лікування дистального прикусу, ускладненого вестибулярним положенням іклів, було закінчено без видалення в 78, 6% випадків, що перевищує дані літературі, згідно з якими видалення постійних зубів при лікуванні цих аномалій має місце у 88, 4-90, 3% випадків (Марун Б. Т., 1998; Алимова М. Я., 2001). Також повного клінічного ефекту було досягнуто в 100% випадків ретенції III ступеня без видалення комплектних зубів, що перевищує ефективність лікування ретенції за даними літератури (Галенко В. В, 1986). За даними біометричних вимірів моделей щелеп пацієнтів з ретенцією окремих постійних зубів досягнення позитивного результату без видалення було можливим при скороченні бокових сегментів до 5 мм, звуженні між премолярами до 4, 5 мм, між молярами до 6 мм, дефіциту місця для ретинованого зуба до 5, 8 мм за рахунок поширення та подовження бокових сегментів зубних рядів шляхом дисталізації та деротації молярів. При наявності у пацієнтів зачатків третіх молярів, їх видаляли до початку лікування ретенції, створюючи умови для дисталізації других, а далі – перших молярів.

У 28 (37, 8%) дітей з дистальним прикусом було проведено лікування з видаленням окремих постійних зубів. Для уточнення показань до вибору екстракційних методів лікування та виявлення впливу типа росту лицевого скелету на результат лікування дистального прикусу з видаленням та без видалення зубів, діти, котрим видаляли зуби, порівнювалися з 33 дітьми, яких лікували без видалення. Всі діти були розподілені на 3 групи відповідно з даними ТРГ: 1-а група – з нейтральним, 2-а – з горизонтальним і 3-я – з вертикальним типом росту. Порівняння даних біометричних вимірів в групах з різними видами лікування показало, що сагітальна щілина у пацієнтів, котрим проводилося видалення, дорівнювалася до лікування 8, 1±2, 1 мм та достовірно відрізнялася від такої в безекстракційних групах – 5, 1±1, 8 мм (р0, 05). Мезіальна ротація перших молярів мала місце у 20 дітей (71, 4%) екстракційних груп та 32 (96, 9%) дітей, лікування котрих було закінчено без видалення. На нашу думку, це