+3 8(066) 185-39-18
fбуло засновано у Львові інженером Василем Нагірним.
Велику роль у становленні кооперації в Галичині відіграли західноукраїнський політик Юліян Павликовський, а також відомий національно-політичний діяч, що згодом став головою уряду Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), Кость Левицький. К. Левицький керував Крайовим кредитним об’єднанням та «Центробанком», був співзасновником Товариства взаємних забезпечень кредиту «Дністер» та довголітнім членом його дирекції. Ці установи відіграли важливу роль у розвиткові кооперативного руху в Західній Україні.
Першим вітчизняним організованим кооперативомбуло Споживче товариство, засноване 1864 р. у Харкові М. Беліним (1829-1904) та В. Козловим (1842-1920), які були обізнаними на прикладах західноєвропейської кооперації. 1866 року В. Козлов приїжджає до Миколаєва, де намагається започаткувати кооперативний рух. Тим часом 1868 року у Києві молодий доцент університету Святого Володимира М. Зібер організовує друге споживче товариство.
Споживчий кооперативний рух починає швидко ширитися в Україні, подібні товариства виникають у Харкові, Одесі, Полтаві, Миколаєві, Херсоні, Чернігові, Катеринославі, але їхній потенційний розвиток гальмують господарсько-економічні умови тогочасної Росії, що призводило до частого занепаду новоутворених товариств.
Перший Український Кооперативний з’їздвід бувся у Києві в травні 1917 р., а незабаром у серпні 1917 р. свою роботу провів вже Другий Кооперативний з’їзд. На з’їздах обговорювалися загальні робочі проблеми і опрацьовувалися плани подальшої розбудови кооперації в Україні.
Щодо вирішення проблеми виходу української кооперації на міжнародний ринок, то у 1918 р. для репрезентації вітчизняних союзів і провадження операцій за кордоном було створено Асоціацію Кооперативних Центральних Об’єднань України (АЦУКС). До її складу увійшли три кита тогочасної української кооперації – «Дніпросоюз», «Українбанк» та «Централ».
Національно-визвольна боротьба українського народу завершилася поразкою і втратою державності. На терені України більшовиками було проголошено маріонеточну Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). За радянської влади вже у 1920 р. кооперація потрапила під жорсткий контроль держави. Потім настав 1922 рік, коли не стало навіть паперової суверенності УСРР[6].
У перші роки НЕПУ бракувало коштів для відродження легкої промисловості, більшовики з метою поліпшення виробництва товарів для населення не заперечували проти розвитку місцевої промисловості кооперативних організацій. Не випадково 14 грудня 1922 р. VІІ Всеукраїнський з’їзд Рад ухвалив постанову «Про промисловість», у якій наголошувалось на тому, що потрібно рішуче уникнути перебоїв у роботі основних галузей промисловості. Для відродження та стабілізації діяльності промислових підприємств визнавалася необхідність надання їм максимальних пільг при оподаткуванні [8, С. 9-12].
На початок 1923 р. припадає підйом промислової діяльності райспоживспілок (табл. 1).
Таблиця 1
Промислова діяльність райспоживспілок України на початок 1923 р.
№
п/пГалузі виробництваКількість підприємств
1. Обробка харчових продуктів102
2. Обробка тваринних продуктів16
3. Лісівницька справа та обробка дерева105
4. Керамічне виробництво1
5. Обробка металів6
6. Хімічне виробництво4
7. Поліграфічне виробництво3
8. Електричне виробництво4
Усього підприємств,
у тому числі власних,
орендованих149
56
93
Дежерело: Складено на підставі [15]
За даними 1920-х рр., з-поміж підприємств райспоживспілок переважали харчові підприємства, серед яких було 72 млини, 12 овочевих та фруктових сушилок і 7 олійниць. Серед підприємств з обробки тваринних продуктів налічувалося 9 шкіряних заводів та 7 миловарних. У числі підприємств з обробки дерева були столярні, бондарні, кошикарські та бричкові виробництва. У числі керамічних підприємств – 5 цегельних заводів. Серед підприємств хімічного виробництва – 2 смолоскипидарних заводи, 1 завод колісної мазі і сірникова фабрика[15, С. 133]. Перелік промислових підприємств райспоживспілок свідчить про те, що місцева кооперація всіляко намагалась задовольняти потреби членів товариств і населення в цілому у товарах, яких у той час державна промисловість або взагалі не випускала, або випускала у вкрай обмеженій кількості. З усієї кількості підприємств райспоживспілок (149 одиниць) власних було 56 (37, 6%) і орендованих 93 (62, 4%), що свідчить, з одного боку, про бажання розвивати власне виробництво, а з другого – про обмеженість для цього власних коштів (Рис. 1).
Рис. 1. Структура підприємств споживчої кооперації у 1923 році
Серйозною перешкодою для виробничої діяльності споживчої кооперації стала економічна криза, яка загострилася навесні 1923 р. Хлібні ціни різко впали, а вартість промислових товарів почала швидко зростати. Збільшення цін на продукцію державної промисловості виявило основне протиріччя між інтересами споживча і виробника.
У період посилення економічної кризи протягом другої половини 1923 р. споживча кооперація намагалася зберегти власні, навіть збиткові, виробництва з тим, щоб забезпечити населення товарами першої необхідності за помірними цінами. Щоб підтримати виробничу діяльність своїх дрібних підприємств, ВУКС у липні-серпні 1923 р. була змушена домоволятися з Українбанком про надання кредитів [17].
У 1939 р. Західна Україна об´єдналась з Українською РСР. Відразу ж розпочалось реформування кооперації. Причому все це робилося без дотримання будь-яких правил. Так, про ліквідацію РСУК було просто оголошено на зборах її працівників 12 грудня 1939 р. В такий спосіб перестали існувати кредитна та споживча міська кооперації, майно яких перейшло до держави. Було проведено націоналізацію найважливіших підприємств виробничої кооперації, зокрема, «Суспільного промислу» у Львові, «Будучості» у Тернополі, ткацької фабрики у Перемишлі. На селі залишилися лише сільські споживчі товариства (ССТ). Повітові об’єднання були замінені райспоживспілками (РСС). Вони розподілялися між обласними споживчими спілками (ОСС). У грудні 1939