+3 8(066) 185-39-18
fр. відбулася нарада окружних представників кооперативних центрів, уповноважених кооперативних окружних спілок і представників споживчих товариств західних областей, яка прийняла ухвалу про злиття всіх споживчих товариств з Укоопспілкою.
В період Великої Вітчизняної війни люди вдавалися до традиційних форм суспільної самодопомоги і самопорятунку. Уже восени 1941 р. самочинно почали відновлюватися споживчі кооперативи по селах і містах, налагоджувалася охорона майна, яке не було ще розграбовано. Німецька адміністрація спочатку допускала відновлення кооперації, хоч офіційно її не визнавала. Зрозуміло, що така обмежена діяльність української кооперації проходила без визначеної регламентації правовими нормами, 6 жовтня 1941 р. відновила свою діяльність «Вукоопспілка».
Умови діяльності кооперативів і союзних об´єднань були дуже складними. Особливо нелегко було добиватись від окупаційної влади дозволу на постачання населенню необхідних товарів, зокрема, таких, як сіль, мило, сірники, інші промислові товари домашнього вжитку. Кооперативному центрові було важко забезпечувати зв´язок з низовими ланками. Однак стосунки між населенням і його кооперативною організацією все ж таки були. Остання сприяла створенню суцільної масової громадської організації, через яку здійснювався зв´язок з найвіддаленішими районами України. Але саме це найбільше не подобалося німецькій владі, вона почала вдаватися до арештів і розстрілів провідних діячів кооперативного руху. Так, у 1943 р. гестапо розстріляло голову «Вукоопспілки» Г. Перевернута разом з дружиною і донькою та члена правління П. Бондаренка. Згодом було ліквідовано діяльність кооперації. Така ж доля спіткала й кооперацію в західноукраїнському краю. Після тривалих домагань у жовтні 1941 р. влада затвердила об´єднання української кооперації під керівництвом РСУК.
З великими труднощами була відновлена діяльність сільськогосподарської, міської споживчої кооперації. Але найбільші перешкоди німці ставили в організації кредитних кооперативів.
14 грудня 1947 р. постановою ЦК ВКГТ (б) та Ради Міністрів СРСР було скасовано карткову систему на всі товари і по всій території Радянського Союзу. Конфіскаційна грошова реформа, проведена одночасно з ліквідацією карткової системи, повинна була усунути загрозу швидкого вимивання товарів з крамниць. Комерційну торгівлю було ліквідовано, а на товари в державних і кооперативних крамницях встановлені єдині роздрібні ціни.
На початок 1951 р. споживча кооперація УРСР об´єднувала вже 8, 9 млн. осіб. Повністю відновилась її організаційна структура. На кінець 1960 рр. в ній існували 7772 споживчих товариства, які об´єднувались в 765 райспоживспілок. Районні споживчі спілки гуртувались у кожній області УРСР в облспоживспілку, а ті, в свою чергу, в Укоопспілку.
Отже, протягом другої половини 40-х років споживча кооперація України в основному відбудувала своє зруйноване господарство, а в окремих галузях перевершила довоєнний рівень. Відновилася її традиційна, відповідно до умов радянської дійсності, структура. Утвердилися основні напрями діяльності, значення яких у подальший період змінювалося в залежно від ваги завдань, що стояли в той чи інший час.
У 1954 р. в системі споживчої кооперації УРСР сталися певні структурні зміни. На 1955 р. у систему споживчої кооперації України входило 25 обласних і 470 районних споживспілок, 3297 споживчих товариств.
У серпні 1960 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про заходи подальшого поліпшення торгівлі», де викладалась ціла програма вдосконалення й розвитку як державної, так і кооперативної торгівлі і визначались основні завдання цієї сфери на 1960-1965 рр., 15 вересня 1964 р. – «Про заходи щодо розширення прямих договірних зв´язків споживчої кооперації з промисловістю», а в березні 1965 р. – «Про поліпшення торгівлі і громадського харчування». В них пропонувалися заходи, що їх повинні вжити кооперативи споживачів та радянська держава для поліпшення організації торгівлі, впровадження прогресивних методів обслуговування покупців, рекламування товарів, вивчення попиту населення і розвитку матеріально-технічної бази.
Удругій половині 60-х років процеси модернізації тривали. Сприяла цьому, зокрема, економічна реформа, яка почалась 1965 р. Вона була спрямована на розширення господарської самостійності підприємств, розвиток місцевої ініціативи та широке використання економічних стимулів до праці. Реформа безпосередньо зачепила кооперацію. 31 липня 1965 р. як експеримент на новий порядок планування та оцінки господарської діяльності було переведено ряд організацій споживчої кооперації Донецької, Київської, Львівської та Харківської областей. Передбачалось оцінювати торговельну діяльність кооперативів за двома показниками – товарооборотом та прибутком.
У 1979 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про подальший розвиток і поліпшення діяльності кооперації», в якій відзначилось не лише досягнення, а й найбільш суттєві недоліки в її господарській діяльності і пропонувалися конкретні заходи для їх подолання. Результати проведеної роботи, однак, виявилися не надто успішними, що визнавалось у постанові «Про заходи по дальшому розвитку споживчої кооперації», прийнятій в 1988 р. вже в умовах так званої «перебудови». У ній проголошувалася необхідність «відродження» кооперації на традиційних світових засадах, але як організації «високоефективної», добре технічно оснащеної, здатної виробляти продукцію та послуги вищої якості, конкурувати з вітчизняними підприємствами та зарубіжними фірмами.
Отже, споживча кооперація УРСР в 1945-1990 рр. становила значну економічну силу і відігравала важливу роль у народному господарстві України. Згідно в розрахунками владних структур вона повинна була забезпечувати заготівлю, зберігання, переробку сільськогосподарської продукції та її реалізацію, а також сприяти піднесенню сільського господарства та подоланню соціально-економічної і культурно-побутової різниці між містом та селом.
Однак господарська діяльність споживчої кооперації не могла бути ефективною. Адже доводилось діяти в умовах неефективної «соціалістичної» економічної системи, недосконалих народногосподарських