Дослідження питань статевого виховання дітей початкових класів

Виходячи із завдань статевого виховання, можна виділити кілька основних його напрямків:

1. Статево-рольове виховання, яке допомагає формуванню психологічної мужності й жіночності й установленню оптимальних комунікативних установок чоловіка й жінки.

2. Сексуальне виховання, спрямоване на оптимальне формування сексуально-еротичних орієнтацій і сексуальної свідомості в контексті психосексуальної культури й моральних вимог.

3. Підготовка до відповідального шлюбу як формуванню подружніх ролей і вироблення установок взаємовідповідального партнерства.

4. Підготовка до відповідального батьківства, що припускає формування рольової поведінки матері й батька стосовно дітей і вироблення оптимальних репродуктивних установок.

5. Формування здорового способу життя через роз'яснення залежності сексуальності, шлюбу й батьківства від таких шкідливих звичок, як паління, алкоголізм, наркоманія, від венеричних захворювань і т. д [1, 17].

Ці напрямки не окремі частини, які повинні ставати предметом спеціальних, не зв'язаних між собою “уроків”, а взаємозалежні й взаємообумовлені складові цілісного процесу, який починається з перших років життя.

На думку Д. Колесова, Н. Сельверової [10, 5], статеве виховання має ґрунтуватися на таких положеннях: 1) статева належність є найважливішим стрижнем становлення особистості, а отже, формування у свідомості дітей еталонів справжнього чоловіка та істинної жінки, як і потреби дотримуватися

цих еталонів, необхідне не лише для правильного сексуального розвитку, але і для нормальної та ефективної соціалізації особистості; 2) статевий потяг повинен не придушуватися, а навпаки, заохочуватися, але саме шляхом прищеплення педагогічно прийнятних способів його задоволення в міжособистісному спілкуванні з особами протилежної статі. Л. М. Олійник [19, 46] визначає наступні принципи, на яких має базуватися статеве виховання, зокрема молодших школярів:

– принцип активності: використання ситуацій в життєдіяльності дитини для вироблення правильних установок щодо статі і, відповідно, статевої ролі;

- принцип реалістичності: базування на реалістичному розумінні статевої диференціації;

– принцип адресності: врахування не лише віку, а й психічного, фізичного розвитку, соціального і культурного рівня;

– принцип неперервності: збереження послідовності і наступності починаючи з раннього дитинства;

- принцип правдивості: достовірність інформації з урахуванням віку та можливостей розуміння;

- принцип довіри: серйозне ставлення до інтересів дитини, її бажань та проявів статевої поведінки, що породжує взаємодовіру;

- принцип чистоти: моральність змісту інформації.

В. Кравцем були сформульовані основні завдання статевого виховання: здійснення гетерогенної соціалізації, метою якої є формування відповідних (чоловічих чи жіночих) рис поведінки та правильне ставлення до протилежної статі; формування таких якостей, що лежать в основі гетеросексуальних стосунків (честь, вірність, гідність) ; культивування дружби і любові у стосунках хлопців та дівчат; прищеплення навичок особистої гігієни, формування здорового способу життя; організація статевого самовиховання школярів.

Сутність статевого виховання не в тому, щоб іти за статевим розвитком школяра, йти позаду нього, а щоб випереджати процес статевого дозрівання, формувати той морально-психологічний і емоційно-естетичний базис, без якого статеві переживання і стосунки ускладнюють життя людини.

Таким чином, висвітливши зміст і сутність проблем статевого виховання і соціалізації учнів, постає необхідність вивчення стану цієї проблеми у процесі формування особистості молодшого школяра.

 

 

Питанням статевого виховання велику увагу приділяли такі видатні вчені: В. Бехтерев, П. Блонський, А. Макаренко, Й. Песталоцці, Ж. -Ж. Руссо, В. Сухомлинський. Проблему статевого виховання розглянуто у працях Т. Говорун, Д. Ісаєва, В. Кагана, Д. Колесова, І. Кона, В. Кравця, І. Мезері, Ю. Орлова, А. Петровського, А. Хрипкової [7, 29].

Сьогодні у зв'язку з переоцінкою багатьох норм відбувається переорієнтація сучасної вітчизняної педагогіки і в питаннях статевого виховання.

За Д. Ісаєвим, статеве виховання як невід'ємна частина загального фактично розпочинається з перших років життя дитини і триває впродовж усіх вікових періодів її становлення як особистості взагалі та як представника певної статі. Цей процес відбувається завдяки тому, що дитина постійно включена в усю складну систему життєдіяльності людей [7, 70]. У сучасній педагогічній літературі пропонується таке визначення статевого виховання: “Статеве виховання – складова частина загального процесу виховної роботи сім'ї і школи, спрямована на формування свідомості дитини у відповідності з її належністю до певної статі, забезпечення умов для її нормального психосексуального розвитку” [14, 433].

Статеве виховання, як зазначає В. Кравець, – це організований і цілеспрямований процес формування фізичних, психічних і моральних якостей особистості, установок, що визначають корисне для суспільства ставлення людини до протилежної статі та високоморальні стосунки між статями [18, 61].

Пропонуються і такі визначення цього поняття: це формування свідомості дитини у відповідності з її належністю до певної статі, забезпечення умов для нормального психосексуального розвитку особистості, засвоєння суспільно усталених нормативів статевої поведінки, яке здійснюється завдяки характеру спілкування дитини у колі сім'ї, змісту гри, занять та навчання, орієнтованих на успішне виконання статевих ролей – хлопчика, юнака, сина, нареченого, батька, чоловіка (для жіночої статі відповідно) [21, 181].

На основі аналізу вищевказаних трактувань під статевим вихованням ми розуміємо систематичний, свідомо спланований вплив на формування статевої свідомості і поведінки дітей, підготовку їх до сімейного життя, яка має на меті формування цілісної особистості хлопчика та дівчинки, здатних розумітипсихологічні і фізіологічні особливості статей в зв'язку з соціальними