Дипломатичний протокол та етикет

В Україні дуайєн – це посол, який перший вручив вірчі грамоти Президенту України. Обов'язки дуайєна мають тільки представницький характер. Він не повинен виходити за межі, окреслені Віденською конвенцією 1961 року “Про дипломатичні зносини”. Практично він підтримує постійні зв'язки з Міністерством закордонних справ і його управлінням державного протоколу, уточнює деталі. різних церемоній з участю дипломатичного корпусу, інформує глав дипломатичних представництв щодо побажань відомства закордонних справ. Виступає на захист привілеїв дипломатичного корпусу, якщо у дипломатів є претензії до місцевих властей щодо недостатньої поваги до іноземних представництв. Від імені дипломатичного корпусу виступає з промовами на офіційних церемоніях, передає поздоровлення, висловлення співчуття. Загальноприйнято, що у зв'язку з відбуттям будь-якого посла на батьківщину після закінчення його місії у країні перебування, дуайєн організує прийом і вручає йому від імені глав дипломатичних представництв пам'ятний подарунок. Корисними для послів, які щойно прибули до країни, є поради дуайєна як досвідченого дипломата з питань місцевих протокольних правил, національних звичаїв, особливостей взаємовідносин з властями та Міністерством закордонних справ.

Безумовно, функції дуайєна не обмежуються наведеним. Особливості країни перебування можуть внести до них свої поправки. Міністерство закордонних справ веде всі офіційні справи, як правило, з кожним конкретним дипломатичним представництвом на двосторонній основі. В свою чергу, іноземні посольства вирішують всі офіційні питання з державою перебування через Міністерство закордонних справ.

Держава може призначати одного і того ж главу свого дипломатичного представництва в одну або кілька держав, одержавши, безумовно, на це згоду цих держав. Якщо акредитуюча держава акредитує одного і того ж главу представництва в декількох державах, то вона може заснувати дипломатичне представництво, очолюване тимчасовим повіреним у справах, у кожній державі, де глава представництва не має постійного місця перебування.. В такому разі таке дипломатичне представництво називається місією. Відповідно до існуючої практики глава дипломатичного представництва або інший член дипломатичного персоналу представництва може діяти і як представник акредитуючої держави при будь-якій міжнародній організації.

Весь процес призначення глави дипломатичного представництва, який називається акредитацією, складається з кількох етапів:

• підбір кандидатури посла або посланника;
• запит на агреман;
• видання акта внутрішнього права, що законодавчо закріплює призначення;
• одночасне (в обох столицях) офіційне повідомлення в засобах масової інформації про призначення;
• видача вірчих грамот;
• попередня аудієнція у міністра ЗС країни перебування після прибуття посла чи посланника та передання міністру копії вірчих грамот;
• вручення вірчих грамот (главі держави) під час офіційної церемонії і початок дипломатичної місії даного представника.

Порядок призначення глави дипломатичного представництва в країну його майбутнього перебування передбачає, як прийнято у міжнародній практиці, попереднє отримання від уряду цієї держави згоди (агреману) на його призначення.

Агреман (фр. “згода”) – це згода держави прийняти певну особу як главу дипломатичного представництва. Запит на агреман дають при призначенні певної особи послом, посланником чи постійним повіреним у справах. Для тимчасово повіреного у справах агреману не потрібно, оскільки він заміщає главу представництва тільки в тих випадках, коли він тимчасово не може виконувати своїх функцій (у зв’язку з відпусткою, від’їздом за викликом свого уряду тощо). У Віденській конвенції 1961 року про це сказано так: “Акредитуюча держава повинна бути переконаною в тому, що держава прибуття дала агреман на ту особу, яку вона передбачає акредитувати як главу представництва у цій державі”. Міжнародна практика вимагає повного збереження у цілковитій таємниці факта запиту агреману. Розголошення відомостей про факт запиту агремана і особливо при відмові в наданні агреману, може привести до дуже негативних наслідків, а інколи і ускладнити відносини між зацікавленими державами. Дипломатичний представник, який одержав агреман, вважається персоною грата, що визначає його бажаною особою. В разі відмови у наданні агреману, відповідна особа вважається персоною нон грата (небажаною). При цьому держава перебування не зобов'язана сповіщати акредитуючій державі причини відмови. У дипломатичній практиці причини залежать від конкретної особи, політичних, соціальних та релігійних мотивів. Якщо відповідь негативна, або її не отримано взагалі, вся процедура запиту на агреман повторюється знову, доки не буде отримано згоду на нову кандидатуру (термін для відповіді – до одного місяця).

При будь-якому від'їзді із країни перебування – тимчасовому чи постійному – глава дипломатичного представництва надсилає Міністерству закордонних справ особисту ноту, у якій сповіщає про свій від'їзд із країни. У цій ноті повідомляється, хто буде тимчасовим повіреним у справах па час відсутності посла.

Останнім часом у зв'язку з ростом кількості дипломатичних представництв все більше посольств з цього питання направляють міністерствам закордонних справ замість особистих вербальні поти. У будь-якому із цих варіантів Міністерство закордонних справ підтверджує одержання ноти і формальності з призначенням тимчасового повіреного у справах на цьому закінчуються.

У тому випадку, якщо тимчасовий повірений має виїхати із країни, він також надсилає до Міністерства закордонних справ особисту або вербальну ноту, в якій повідомляє про свій від'їзд і називає прізвище нового тимчасового повіреного у справах. Відповідь МЗС на цю ноту, якою підтверджується її одержання, завершує формальності з новим призначенням.

3. Офіційна діяльність глави дипломатичного представництва в країні перебування