Дипломатичний протокол та етикет

 

 

 

План:

Предмет, значення та принципи дипломатичного протоколу.

Складові дипломатичного протоколу. Поняття дипломатичного церемоніалу та етикету.

З історії виникнення норм дипломатичного протоколу.

Функції МЗС України.

Управління державного протоколу України, його призначення та функції.

Література:

1.Борунков А. Ф. Дипломатический протокол в России. – М., 2000.

2.Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. – М., 1976.

3.Молочков Ф. Ф. Дипломатический протокол и дипломатическая практика. – М., 1979.

4.Руденко Г. М. Основи дипломатичного протоколу. – К., 1996.

5.Руденко Г. М. Україна дипломатична. – К., 1999.

 

1. Багатовіковий досвід розвитку міжнародних відносин дозволив виробити найважливіші правила спілкування між представниками різних країн. Ці правила охоплені в діловому протоколі та етикеті, в основі яких лежать принципи дипломатичного протоколу та етикету.

Дипломатична служба, виконуючи поставлені перед нею завдання, дотримується при виконанні різних зовнішньополітичних заходів певних традицій, умовностей та правил, спільність яких називається дипломатичним протоколом, або скорочено протоколом.

Дипломатичний протокол (грец. “protokollon”, первісно – перший аркуш, що приклеювали до сувою) – це сукупність загальноприйнятих правил, традицій, умовностей, яких обов’язково дотримуються уряди, відомства іноземних справ, дипломатичні представництва і офіційні особи; це важливий політичний документ дипломатії та загального міжнародного спілкування.

Автори книги «Дипломатический церемониал и протокол» Джон Вуд і Жан Серре відзначають, що “в цілому протокол – це сукупність правил поведінки урядів та їх представників з офіційного і неофіційного приводу”.

У Середні віки під поняттям “протокол” розуміли правила оформлення документів та ведення архівів. Згодом це слово увійшло в дипломатичну практику і його почали вживати стосовно дипломатії та дипломатичної служби. Розширився і зміст поняття: крім правил оформлення дипломатичних документів до дипломатичного протоколу стали відносити питання дипломатичної етики та церемоніалу.

Дипломатичний протокол є формою, в яку втілюється та чи інша зовнішньополітична акція держави, її представництва чи представника. В цьому політичний зміст і значення дипломатичного протоколу.

Правила дипломатичного протоколу базуються на принципі “міжнародної ввічливості”, в поняття якого входить додержання шани та поваги до усього, що символізує та представляє державу. Саме з цього принципу взаємної поваги та ввічливості в міжнародному спілкуванні виник, розвинувся та існує дипломатичний протокол.

Норми дипломатичного протоколу – це підсумок багатовікового спілкування держав, вони складалися протягом тисячоліть. З давніх-давен людський досвід нагромаджував і відбирав з численних традицій, що повторювалися, правила поведінки, традиції та умовності, які щонайліпше відповідали інтересам підтримання процесу спілкування. З виникненням держав та розвитком відносин між ними формуються норми спілкування, зокрема протокольні норми. Дипломатичний протокол є категорією міжнародного права. Його основних норм повинні дотримуватися більш-менш однаково всі члени світового співтовариства.

Дипломатичні зносини між країнами, дипломатичні акції в письмовій формі, в особистих контактах чи в іншій формі здійснюються з дотриманням правил ввічливості. Якщо відомий афоризм Сервантеса: “Ніщо не дається нам так дешево і ніщо не цінується так дорого, як ввічливість” має загальнолюдське значення, то для дипломата чи іншої особи, яка бере участь “у сфері міжнародній”, ввічливість – неодмінна норма дипломатичного протоколу.

З додержанням правил дипломатичного протоколу призначаються глави дипломатичних представництв, консули, військові аташе; відбувається вручення вірчих та відкличних грамот; здійснюються дипломатичні візити, ведуться бесіди, дипломатична переписка і переговори, відбуваються різні дипломатичні прийоми та проводи офіційних делегацій; скликаються міжнародні конференції та паради; здійснюється реагування на святкові, а також траурні події, додержується етикет державного прапора та гімну. Відповідно до правил дипломатичного протоколу визначається поведінка дипломатів у країні перебування, їхній одяг в офіційних випадках тощо. Цей перелік не є вичерпним, і, можна сказати, жодна із зовнішніх форм діяльності в міжнародних зносинах не здійснюється без дотримання правил дипломатичного протоколу. Згідно з правилами і нормами дипломатичного протоколу організовуються дипломатичні прийоми, ведеться дипломатичне листування, працює дипломатичний корпус.

Дипломатичний протокол лежить в основі протокольних норм, прийнятих у таких міжнародних організаціях як ООН, ЮНЕСКО, МОП, МАГАТЕ та багатьох інших.

Протокол носить міжнародний характер, оскільки його основні правила загальновизнані і в усіх країнах майже однакові. Безумовно, кожна країна може вносити і вносить до них свої доповнення та поправки, які витікають з її соціального устрою, національних та релігійних традицій і звичаїв.

Держави мають спілкуватися на користь своєму престижу та національній гідності з урахуванням таких принципів:

• поваги до суверенітету;
• рівності;
• територіальної цілісності;
• невтручання у внутрішні справи одна одної.

Відступ від протоколу або його порушення можуть завдати шкоди честі та міжнародному авторитетові держави, її офіційних представників, а відтак призвести до ускладнень у міжнародних стосунках та небажаних політичних наслідків. Загальноприйняті принципи дипломатичного протоколу закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., яка була підписана у Відні 18 квітня 1961 р. з участю СРСР за сприяння ООН.

2. Окремі норми дипломатичного протоколу мають особливо важливе значення і називаються дипломатичним церемоніалом, наприклад: церемоніал вручення вірчих грамот, церемоніал зустрічі і проводів офіційної делегації, церемоніал підписання міжнародних договорів і т. п.

Дипломатичний церемоніал (лат. “обрядовий, культовий”) – це сукупність