Дипломатичний протокол та етикет

Оскільки дипломатична пошта перебуває під захистом міжнародного права, то і дипломатичний кур’єр, який її супроводжує є особою недоторканою; його особистий багаж також звільняється від митного огляду, якщо немає підстав вважати, що там є заборонені предмети. Якщо все ж таки вона оглядається, то тільки в присутності дипломатичного кур’єра або уповноваженого представника посольства або консульства (с 36 Віденської конвенції).

Якщо дипломатична пошта довірена тимчасовому кур’єрові, то він теж повинен мати кур’єрського листа, але його повноваження припиняються з моменту доставки пошти за призначенням. На основі спеціальної угоди з іноземною державою дипломатична пошта може бути довірена командирові літака чи корабля, але у даному випадку він не вважається дипломатичним кур’єром, хоча і має при собі кур’єрського листа. Дипломатична пошта може доставлятися будь-яким транспортним засобом, авіа засобом або звичайними каналами поштового зв’язку. Але в будь-якому випадку має фіксуватися її вага протягом місяця і фіксуватися кількість місць, допущених до відправки.

Дипломатичний кур’єр користується в більшості держав всіма привілеями дипломата: звільненням від податків, митних стягнень, огляду особистих речей. Формальною підставою прав дипломатичного кур’єра на зазначені привілеї є його дипломатичний паспорт та кур’єрський лист. Для захисту дипломатичної пошти дипломатичний кур’єр має при собі зброю, але використовує її лише у разі необхідності. В Україні створено службу дипломатичних кур’єрів.

 

 

 

План:

Дипломатичне листування як аспект повсякденної дипломатичної практики.

Види документів дипломатичного листування, їх призначення та протокольні характеристики:

• вербальна та особиста ноти;
• пам’ятна записка;
• меморандум;
• приватний лист напівофіційного характеру;
• особисте послання.

Односторонні позиційні дипломатичні документи, заяви уряду, МЗС, заяви для преси. Телеграми.

Заключні документи міжурядових переговорів та візитів.

Документи внутрішньовідомчого листування. Загальна характеристика та призначення.

Література:

1. Бибик С. П., Михно І. Л., Пустовіт Л. О., Сюта Г. М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. – К., 1998.
2. Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та консульської служби. – К., 1998.
3. Молочков Ф. Ф. Дипломатический протокол и дипломатическая практика. – М., 1979.
4. Руденко Г. М. Основи дипломатичного протоколу. – К., 1996.
5. Руденко Г. М. Україна дипломатична. – К., 1999.

 

1. Дипломатичне листування є надзвичайно важливим аспектом багатогранної повсякденної дипломатичної практики. Як одна із складових дипломатичної роботи, що розкриває сутність останньої, воно вимагає від виконавця високої майстерності, фахового досвіду, бездоганного знання специфіки виконуваної справи.

При підготовці будь-якого дипломатичного документа необхідне добре знання питання, про яке йдеться в документі: його історії, стану проблеми на момент складання документа, юридичних, зовнішньополітичних аспектів проблеми.

Дипломатичне листування є досить консервативною сферою дипломатичної практики, тому, як правило, воно передбачає дотримання традиційних правил дипломатичного протоколу. Вироблені протягом тривалого історичного часу, ці правила є загальноприйнятими в міжнародній дипломатичній діяльності і їх слід розглядати як обов'язкові для використання. Порушення правил ведення дипломатичного листування може призвести до загострення стосунків між сторонами.

На думку відомого британського спеціаліста в галузі дипломатичного протоколу Рональда Барстона, існує чотири основних види документів для ведення дипломатичного листування. Це – ноти, листи, меморандуми та пам'ятні записки. Такий підхід фактично збігається з точкою зору не менш відомих російських знавців дипломатичного протоколу Ф. Ф. Молочкова та А. П. Борункова, праці яких є загальновизнаними і використовуються як посібники в дипломатичних навчальних закладах багатьох країн світу.

Дипломатична документація держав є досить різноманітною. Значну частину її становлять документи, що мають виключно відомчий характер. Окрему категорію становлять дипломатичні документи, за допомогою яких здійснюються офіційні зносини між державами і в яких викладається їхня позиція з тих чи інших питань міжнародного життя. Частина таких документів з тих чи інших причин має конфіденційний характер (у дипломатичній практиці зустрічаються навіть «усні послання» та «усні заяви», тексти яких зачитуються, але не передаються адресату).

Значна кількість дипломатичних документів не публікується взагалі з огляду на малозначущість питань, які в них порушуються.

Проте переважна більшість дипломатичних документів, особливо тих, що стосуються важливих питань міжнародного життя, обов'язково оприлюднюються в ЗМІ, і саме за ними можна оцінювати пріоритети і головні напрями зовнішньої політики тієї чи іншої країни.

Крім дипломатичного листування, важливими формами дипломатичної діяльності держав є: участь у міжнародних конгресах, конференціях та нарадах, тобто в періодичних зустрічах представників держав на різних рівнях; підготовка і підписання міжнародних договорів та угод – багатосторонніх чи двосторонніх, які регламентують найрізноманітніші питання міжнародних відносин; постійне представництво держави за кордоном, що здійснюється її посольствами і місіями, ведення ними політичних та інших переговорів із дипломатичним відомством країни перебування; участь представників держави в діяльності міжнародних організацій – універсальних та регіональних; висвітлення у ЗМІ позиції уряду з тих чи інших зовнішньополітичних питань, публікація офіційної інформації, офіційне видання міжнародних актів та документів.

2. Серед вищезгаданих основних видів дипломатичних документів особливе місце посідають ноти. Є два класичні види цих документів – особиста нота і вербальна нота.

Особиста нота має