Дипломатичний протокол та етикет

3. Більшість текстів дипломатичних документів мають таку структуру:

• протокольна формула;
• смислове ядро;
• аргументацій на частина;
• викладення факту (фактів).

Протокольними формулами є звернення до особи, якій адресований документ; висловлення поваги до адресата на початку документа і заключний комплімент у кінці дипломатичного документа.

Застосовуються протокольні формули в особистих посланнях глав урядів і держав, у особистих нотах, у вербальних нотах, а також у пам’ятних записках, переданих кур’єром.

Інші види дипломатичних документів протокольних формул не містять. Хоча протокольні формули, як правило, не мають політичного змісту, вони є невід’ємною частиною дипломатичного документа і начебто дають йому певну тональність.

Смислове ядро містить суть документа і є концентрованим вираженням позиції держави з того чи іншого питання. Смислове ядро – основна частина дипломатичного документа. За обсягом ця частина може бути дуже малою порівняно з іншими складовими частинами.

Аргументаційна частина визначає обсяг дипломатичного документа. Вона починається найчастіше з викладу причин, наведення підстав, які спонукають, дають право виступити з цим дипломатичним документом, звернутися до цього адресата чи адресатів. Максимальна кількість аргументів для обґрунтування позиції створює сприятливі умови для правильного розуміння дипломатичного документа читачем. Такі аргументи повинні підтримувати смислове ядро документа. Певні аргументи виконують попереджувальну функцію: не лише служать захистові власної позиції, а й для того, щоб заздалегідь відхилити можливі контраргументи.

Частина, де викладені факти, повинна містити точні формулювання, їх відповідність, пропорційність переліченим фактам. Фактичний матеріал може бути розповсюджений по всьому документу, зливатися з аргументаційною частиною. Точність, конкретність достовірність – визначальні характеристики частини, що містить викладені факти.

Відомий дипломат, автор книги “Азбука дипломатії” А. Ковальов зазначив: “Канонів написання дипломатичних документів не існує та й існувати не може”. Є зразки дипломатичних документів, є практика та багаторічний досвід, на основі яких і створюються дипломатичні документи.

4. Так само, як кожна галузь людських знань має свої специфічні засоби мовного спілкування, є деяка специфіка і в мові дипломатії. Дипломатична мова – це мова міждержавних переговорів і дипломатичних документів. Поняття “дипломатична мова” вживається для визначення двох різних понять:

• це мова, якою ведуться офіційні дипломатичні зносини і складаються міжнародні договори;
• це сукупність спеціальних термінів і виразів, що становлять загальноприйнятий дипломатичний словник.

Дипломатична мова є надзвичайно суттєвим компонентом дипломатичного листування Формально міністерство закордонних справ та посольство мають право вести дипломатичне листування мовою своєї країни. Проте, це може спричинити труднощі для адресата з перекладом і, таким чином, загальмувати чи навіть зашкодити вирішенню порушуваного в дипломатичному документі питання. Щоб уникнути такої ситуації, можливе застосування двох загальновідомих варіантів: по-перше, за домовленістю із міністерством закордонних справ або посольством дипломатичне листування може вестися будь-якою третьою мовою, наприклад англійською чи французькою; по-друге, дипломатичне листування може здійснюватися мовою своєї країни, з додаванням до кожного документа його неофіційного перекладу. Ведення посольством дипломатичного листування мовою країни перебування, звичайно, не можна розглядати як помилку. Проте посольству необхідно виявляти обережність у тих випадках, коли в країні перебування існує не одна, а кілька офіційних мов (Канада, Бельгія, Швейцарія, Індія, Нігерія тощо). Ведення листування лише однією із цих мов може в певних політичних ситуаціях призвести до ускладнень у взаємовідносинах між країнами.

Для ведення дво- та багатосторонніх переговорів, розробки текстів договорів держави обирають одну якусь мову, її називають дипломатичною мовою. В Середні віки в Західній Європі такою мовою була латинська, потім французька. У 20 ст. Надзвичайно широко в дипломатичних відносинах і для укладання договорів використовувалася і використовується англійська мова. З погляду міжнародного права в сучасному міжнародному співтоваристві обов’язкової дипломатичної мови немає. У міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях вживання тієї чи іншої мови визначають правилом процедури. Використовуються терміни “офіційна мова” (нею друкуються всі документи, які отримують статус офіційних), а також “робоча мова” (нею ведуться дебати, готуються попередні документи). В ООН використовується 6 офіційних і робочих мов: англійська, французька, іспанська, російська, китайська та арабська (остання тільки в головних контактах). Багатосторонні договори, що укладаються у рамках, або під егідою ООН, мають 6 рівно автентичних текстів.

6. Дипломатична пошта – вид зв’язку між державами (як правило, в особі відомства закордонних справ) і її дипломатичним консульським та іншими представництвами за кордоном, а також між представництвами. Стосовно дипломатичної пошти міжнародне право встановлює спеціальний режим, що регулює доставку офіційної кореспонденції, документів і предметів для службового користування. Вони упаковуються у дипломатичну валізу – закритий та опечатаний сургучною печаткою або опломбований у встановленому порядку конверт, ящик, пакет тощо.

Дипломатична пошта є одним з найважливіших засобів забезпечення свободи зносин кожної держави з її дипломатичними, консульськими та іншими представництвами за кордоном. У сучасному міжнародному праві утвердився принцип абсолютної недоторканості дипломатичної пошти, яка не підлягає ні розкриванню, ні затриманню (п. 3 с. 27 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.) митними органами держав, яким це доручено. Вони здійснюють митний контроль, обмежуючись тільки зовнішнім оглядом дипломатичної пошти і перевіркою кількості місць відповідно до даних кур’єрського листа, що має бути у особи, яка супроводжує дипломатичну пошту і називається дипломатичним кур’єром.