Дипломатичний протокол та етикет

Адреса в посланні вказується на першій сторінці зліва внизу, не залежно від кількості сторінок тексту. Адреса складається з імені (як правило, ставляться лише ініціали), прізвища і повної офіційної посади особи, якій направляється послання.

Протокольні формули імітують особисте пряме спілкування між відправником та отримувачем дипломатичного документа. Спочатку йде звертання, тобто особа, що підписала документ, начебто вітається зі своїм партнером, співбесідником. Далі викладається суть питання. Ділова частина закінчується протокольною формулою (заключний комплімент) – своєрідним прощанням зі своїм партнером.

Найпоширенішою формулою звертання в посланнях є:

«Шановний пане Президенте» і

«Шановний пане Прем 'єр-Міністре».

Застосовуються два різновиди заключного комплімента: «з повагою», «зі щирою повагою», залежно від змісту й тону послання.

 

3. Оскільки поняття «дипломатичне листування» охоплює лише ті дипломатичні документи, що надсилаються певному адресату (адресатам) і на які отримувачі повинні у свою чергу давати відповідь в аналогічному дипломатичному документі, то слід представити й інші форми спілкування між державами, здійснення їх дипломатичної діяльності.

Такими формами є декларація, виступ, заява, тост, телеграма, комюніке, звернення та ін.

Серед них можна виділити односторонні дипломатичні документи.

ЗАЯВА (уряду, міністерства закордонних справ) на відміну від документів власне дипломатичного листування не є прямим зверненням до певної держави чи держав і тому не обов'язково вимагає офіційної відповіді. У той же час відсутність відповіді чи будь-якої форми реагування на заяву теж є політичним актом з певним значенням.

Заява уряду може бути не лише опублікована, а й офіційно направлена спеціальною (супровідною) нотою відповідним державам.

Заява уряду (міністерства закордонних справ) часто має більше смислове навантаження, аніж класичні документи дипломатичного листування, наприклад ноти чи меморандуми.

Існують також різні форми заяв для преси, наприклад, заява представника. Заяви для преси певним чином випереджають можливість офіційно займати позицію, яка в них викладається. Мета подібної заяви – орієнтувати суспільну думку і народ власної країни.

Часто на сторінках газет зустрічаються телеграми. Телеграма може бути вітальною, наприклад, у зв'язку з національним святом чи з посіданням певної посади, висловленням співчуття тощо. Як правило, на телеграми даються відповіді. Тексти телеграм, незважаючи на їх порівняну стислість, часто мають суттєве політичне значення.

Відносно новим явищем у дипломатичному листуванні й таким, що знаходить дедалі ширше застосування, є ноти уряду. (Раніше нотне листування велося, як правило, між відповідними міністерствами закордонних справ та посольствами). Після Другої світової війни широкого застосування набула практика листування безпосередньо між урядами з тих чи інших принципових питань.

Не підпадають під рубрику «дипломатичного листування», проте є дипломатичними документами в повному значенні цього слова заяви та виступи керівників держав на міжнародних нарадах та в міжнародних організаціях. У багатьох випадках такі заяви та виступи оформлюються як офіційні дипломатичні документи, реєструються як документи міжнародних нарад та конференцій, міжнародних організацій.

Важливим дипломатичним документом є основний виступ глави делегації на сесії Генеральної Асамблеї ООН. Основним є виступ, який оприлюднюється в ході загальної дискусії (з такої загальної дискусії розпочинають свою роботу сесії Генеральної Асамблеї ООН), в якому уряд, крім викладення своєї позиції з актуальних міжнародних питань, своїх конкретних пропозицій, роз'яснює також основні принципи та головні напрями власної зовнішньої політики.

Протокольні заходи (прийоми, обіди, сніданки), що влаштовуються з нагоди офіційних візитів зарубіжних державних та політичних діячів, по суті, є продовженням дипломатичних переговорів. Серцевиною всіх цих протокольних заходів є тост, тобто короткий вітальний виступ першої особи від імені приймаючої сторони та виступ у відповідь гостя. Тост – надзвичайно своєрідний, неформальний політико-дипломатичний жанр. Його, поряд із основним змістом, як правило, супроводжують гумор, дотепний, витончений жарт. Тости публікуються частково або повністю у пресі.

4. Заключні документи міжурядових переговорів, візитів представляють: комюніке, спільні заяви, декларації (підписані чи не підписані).

Комюніке – це офіційне повідомлення про хід міжнародних переговорів, про міжнародну угоду, що відбулася. Комюніке може бути коротким, містити повідомлення про будь-який факт у загальних рисах. Деколи воно буває поширеним, включає детальний виклад ходу переговорів, декларацію прийнятих їх учасниками рішень, умови досягнутих угод і т. ін.

Комюніке – документ більш звичайний, трафаретний, його мета – повідомити пресі, громадськості про результати переговорів, їх атмосферу.

Спільна заява – документ, що більше зобов'язує сторони. Цей документ інформує про те суттєве, що з'явилося у ході пере говорів, чи то в галузі спільних міжнародних проблем, чи то в галузі двосторонніх відносин.

Декларація – одно, дво чи багатосторонній акт, у якому держави, міжурядові або міжнародні громадські організації визначають принципи в галузі політики, міжнародних зносин чи міжнародного права.

Декларація – документ дуже вагомий, такий, що зобов'язує. У деклараціях проголошуються погляди, що збігаються, спільні наміри.

Якщо мова комюніке ділова, суха, то для спільної заяви й особливо декларації властива піднесеність стилю, урочистість.

У заключному документі є дві групи питань: міжнародні та двосторонні відносини.

Щодо першого, то кожна із сторін намагається відобразити в комюніке, спільній заяві, декларації своє ставлення до наболілих питань – світових і регіональних, до міжнародних подій, що при вертають увагу громадськості. Відсутність таких узагальнень дає підстави для міркувань про відсутність спільних