Дипломатичний протокол та етикет

Конкретні переговори щодо встановлення дипломатичних відносин можуть бути доручені урядовій делегації, яка виїздить на святкування з нагоди проголошення в країні незалежності, або одному із дипломатичних представництв за кордоном.

Під час таких переговорів домовляються про сам факт встановлення дипломатичних відносин, рівні дипломатичних представництв, якими будуть обмінюватися сторони, про строк вступу в дію досягнутої угоди. Домовляються також про форму документа, який зафіксує угоду, про порядок і строк публікації цього документу чи тільки повідомлення (комюніке) про угоду. В останньому випадку погоджується текст комюніке.

Документами, які підтверджують домовленість -це або двостороння угода або ідентичні ноти, якими обмінюються представники, що вели переговори.

При заснуванні дипломатичного представництва держава перебування повинна сприяти акредитуючій державі в придбанні на своїй території згідно із своїми законами приміщень, необхідних для її представництва, або падати допомогу акредитуючій державі в одержанні приміщень будь-яким іншим шляхом. Вона також у разі потреби має надати допомогу в одержанні належних приміщень для його співробітників.

У міжнародній протокольній практиці відомі випадки, коли держава з різних причин пориває, перериває або припиняє дипломатичні відносини.

Поновлення дипломатичних відносин здійснюється, як правило, так само, як і їх встановлення – шляхом переговорів та обміном відповідними документами.

 

2. Сьогодні більшість держав, а в Україні всі держави, які мають з нею дипломатичні відносини, призначають у країну перебування глав своїх представництв у ранзі Надзвичайного і Повноважного Посла. В окремих випадках замість посольств можуть бути місії. Деякі країни своїм посольствам надають специфічні назви, але це зовсім не позначається на їх офіційному статусі і поширенні на них і їхніх співробітників імунітетів і привілеїв, передбачених Віденською конвенцією 1961 року “Про дипломатичні зносини”.

Як було уже сказано, кожне дипломатичне представництво очолює його глава. Про глав дипломатичних представництв у ст. 14 Віденської конвенції 1961 року зазначено:

“Глави представництв поділяються па три класи, а саме:

а) клас послів і нунціїв, які акредитуються при главах держав;

б) клас посланників та інтернунціїв, які також акредитуються при главах держав;

в) клас повірених у справах, які акредитуються при міністрах закордонних справ”.

Крім поділу дипломатів на класи, існує поділ на ранги. Дипломати мають дипломатичні ранги, які відповідають їх положению в системі відомств закордонних справ. Будучи нормою, визначеною у всьому світі, дипломатичний ранг служить орієнтиром для властей, які приймають конкретного іноземного дипломата. Ранг визначає положення дипломата в дипломатичному корпусі та можливості його контактів з властями країни перебування. Дипломатичні ранги визначають також старшинство серед дипломатів. Воно відображається у списках дипломатичного корпусу. Про старшинство членів дипломатичного персоналу посольств відомству закордонних справ країни перебування повідомляють глави дипломатичних представництв. Дипломатії, які мають однакові ранги, розміщуються в списках відповідно до часу прибуття їх до посольства для виконання своїх обов'язків. Загальноприйняті дипломатичні ранги: посол, радник-посланник, радник, перший секретар, другий секретар, третій секретар, аташе (аташе в цьому розумінні – молодший дипломатичний співробітник і не треба його плутати з посадовими особами, в посольствах зі специфічними функціями: торговий, військовий, військово-повітряний, військово-морський аташе, аташе з питань науки, культури, сільського господарства і т. н., які є представниками своїх відомств у посольствах і одночасно виконують функції радника посла із своїх питань), секретар-архівіст. У посольствах України відповідно до міжнародної практики зразу ж після посла, який очолює весь склад посольства, згідно із своїми повноваженнями, іде дипломат, який заступає посла під час відсутності, як тимчасовий повірений у справах.

Відомства закордонних справ, як правило, видають довідники дипломатичного корпусу. В Україні такий довідник щорічно видає Міністерство закордонних справ і називається він “Посольства і представництва іноземних держав в Україні”. У ньому за алфавітом наводиться перелік держав, з якими Україна має дипломатичні відносини і представництва яких є у Києві, а також представництв міжнародних організацій, прирівняних за положенням та пільгами до дипломатичних. У довіднику також наведені адреси представництв, номери телефонів, факсів та телексів, дати національних свят представлених країн, дати вручення послами вірчих грамот, установочні дані на дипломатичний персонал посольств. Спільність незалежних один від одного дипломатичних представництв, загальним для яких є країна перебування і характер їх діяльності, становить дипломатичний корпус у даній країні. На практиці поняття “дипломатичний корпус” часто вживається і у більш широкому розумінні. В такому разі до нього включають усіх співробітників посольств і місій, яких країна перебування визнає як дипломатичний персонал, а також членів їх сімей, які постійно проживають з ними.

Загальновизнано, що дипломатичний корпус не має юридичних прав, не може виступати як політична сила, не має права втручатися у внутрішні справи держави, в якій він перебуває. Дипломатичному корпусу, запрошеному на офіційні прилюдні заходи та церемонії, надається перше почесне місце у безпосередній близькості від глави держави чи уряду, які присутні на цьому заході або церемонії. При цьому слід поважати єдність дипломатичного корпусу, а тому не можна розміщати у різних місцях послів, посланників і повірених у справах.

Очолює дипломатичний корпус дуайєн – як правило, посол, який першим із своїх колег