Дипломатичний протокол та етикет

Предмет:

Етика

Тип роботи:

Лекція

К-сть сторінок:

145

Мова:

Українська

Оцінка:

форму листа і стосується питань, що мають принципове, важливе значення, чи містить інформацію про якусь політичну подію. Вона складається від першої особи, від імені персони, яка підписує ноту. Текст особистої ноти починається із звернення, закінчується вона виявом поваги (компліментом), тобто трафаретною фразою ввічливості. Найбільш поширеною формою звертання є: «Шановний пане Міністре», «Шановний пане Посол». Це звертання покликане приязно налаштувати отримувача особистої ноти щодо змісту тексту. Далі викладається змістова частина документа і завершується нота компліментом (формулою ввічливості), яким автор засвідчує свою повагу. Тональність особистих нот може бути більш або менш теплою залежно від її призначення. Якщо нота починається словами: “Пане Міністре”, “Пане Посол” (без слова “шановний”), а закінчується словами: “З повагою” (без слів “щирою” або “глибокою”), то це свідчить про стриманий характер поти. Якщо ж ці слова наявні в ноті, то це свідчить про її теплий, приязний характер. Дружелюбність поти підкреслюють і такі слова компліменту, як: “прошу прийняти мої запевнення в самій високій повазі (вельми високій повазі) ” і т. п. Характер компліменту повинен враховувати принцип взаємності, особливо при направленні ноти-відповіді. Печатка, а також прізвище і посада особи, що підписує ноту, в ній не проставляються.

Адреса в особистій ноті друкується у лівому нижньому кутку першої сторінки, незалежно від їхньої загальної кількості. В адресі зазначається ранг особи, якій направляється нота. На конверті зазначають ті ж адресні дані, які проставлені на особистій ноті.

Вербальна нота вважається одним із найбільш поширених документів дипломатичного листування. (До речі, вислів «вербальна нота» означає: «документ, який повинен якнайсерйозніше братися до уваги»). Текст таких нот складається від третьої особи і не підписується. Вербальна нота починається і закінчується формулами ввічливості.

Вербальні ноти використовуються для вирішення широкого кола питань. У них викладаються політичні, економічні, науково-технічні та інші проблеми як двостороннього, так і багатостороннього характеру. У вербальних нотах робиться запит на візи, повідомляється про автодорожні пригоди за участі співробітників посольств, доводиться до дипломатичних представництв інформація представницького характеру (про організацію поїздок членів дипломатичного корпусу в країні перебування, про запрошення дипломатів на всілякі урочисті заходи з нагоди національного свята країни, про екскурсії на промислові підприємства та в наукові заклади тощо).

Вербальні ноти починаються і “закінчуються компліментом. Нота починається з повного найменування відправника і одержувача: «Міністерство закордонних справ України свідчить свою повагу Посольству Угорської Республіки і має честь повідомити... ”. Заключний комплімент має скорочену форму: “Міністерство користується нагодою, щоб поновити Посольству запевнення у своїй вельми високій повазі”. Інколи слова “користуючись нагодою” в компліменті випускаються. Наприклад, якщо в ноті повідомляється про автошляхову пригоду за участю дипломата, в результаті якої є людські жертви. Комплімент у вербальній ноті не застосовується, якщо в ній повідомляється про траур у країні, висловлюється співчуття, а також у випадках, коли відомства закордонних справ тієї чи іншої країни не використовують компліменти у своїй переписці. Текст вербальних нот складається від третьої особи. Як і в особистій ноті адреса проставляється в лівому нижньому кутку на першому аркуші вербальної ноти. Такий же текст друкується на конверті. Як правило, вербальні ноти не підписуються, а лише мають печатку органу, який її направляє. Печатка ставиться у кінці тексту ноти, там, де надрукована дата відправлення.

Зазначимо, що автори деяких досліджень з дипломатичної практики, зокрема відомий англійський дипломат Е. Сатоу, автор «Керівництва з дипломатичної практики», не виділяють особисту ноту як самостійний вид документа дипломатичного листування, а користуються просто найменуванням або поняттям «нота». При цьому мається на увазі, що нота може бути складена як від першої, так і від третьої особи, проте, на відміну від вербальної ноти, має бути обов'язково підписана.

Ще в порівняно недалекому минулому вибір форми ноти – підписаної або вербальної – розглядався як дуже важливий показник стану відносин між країнами. Характерним у цьому плані є свідчення російського дипломата Ю. Я. Соловйова. У своїй книзі «Спогади дипломата» він зазначає, що в 1909 р. Міністерство закордонних справ царської Росії вважало за можливе зноситися з австро-угорським посольством у Петербурзі лише за допомогою вербальних нот. Здавалося б, яка різниця -є підпис під нотою міністра закордонних справ чи немає, написана нота від першої особи чи від третьої? Проте відхилення від загальноприйнятих канонів дипломатичного листування розцінювалося компетентними спостерігачами як серйозна ознака напружених стосунків між двома країнами. Як зауважив дослідник, це було передвістям того, що трапилося через п'ять років, коли Росія та Австро-Угорщина опинилися по різні боки барикад у ході Першої світової війни.

Проте норми дипломатичної практики, попри відому консервативність її протокольних правил та звичаїв, змінюються, і нерідко досить суттєво. В наш час вербальні ноти усталилися в дипломатичному вжитку і нікому не спаде на думку розглядати направлення вербальної ноти на адресу того чи іншого посольства як вияв недоброзичливості.

Що стосується такої форми дипломатичного листування, як пам'ятна записка (AIDE-MEMORIE), то в дипломатичній практиці застосовуються два види цього документа: 1) пам’ятна записка, що передається особисто;

2) пам’ятна записка, що направляється кур’єром. Головна мета пам'ятної записки – полегшити дальше просування справи та попередити можливість неправильного трактування чи розуміння бесіди або усної заяви. Текст пам'ятної записки складається в безособовій формі з уживанням