Дипломатичний протокол та етикет

Дипломатичний документ досить наближений до політичної публіцистики, що виявляється через широке використання образів, порівнянь, асоціацій, які надають текстові яскравості, впливовості. При написанні тексту слід варіювати формулюваннями, словами, передаючи смисл виразно, яскраво, образно, свіжо. Але треба бути дуже обережним із вживанням епітетів із негативною оцінкою.

У мові дипломатичних документів поширені безособові речення: урегульовано, враховано, передбачено і т. Д. Слід обачно і тактовно вживати дієслова із значенням обов’язковості, як наприклад: народ повинен, уряд повинен. Краще висловити думку за допомогою умовно-допустових речень, які починаються зі слова “якщо”. Ультимативність припустима лише за надзвичайних обставин, інакше – це дуже шкідлива річ.

Дипломатичні документи слід писати просто, зрозуміло, доступно, так, щоб у них відчувалася довіра до читача.

Величезне значення при складанні дипломатичного документа має правильність написання імені, прізвища і титулу адресата. Вони повинні точно відповідати записам в офіційних документах. Це особливо стосується складних імен і прізвищ, наприклад арабських, іспанських і т. п. При цьому не допускаються жодні, здавалося б, на наш погляд, закономірні скорочення.

Цікавим у цьому відношенні є приклад з часів царювання Олексія Михайловича (1645-1676), який сам активно займався міжнародною політикою і не давав спуску своїм підданим. Так, під час переписування одного з документів через неуважність було пропущено слово «государь». Цар одразу направив листа боярину Ордин-Нащокіну, який відав тодішнім відомством зовнішніх зносин – Посольським приказом:

«Апреля в 19 день писал есте к нам, а в отписке вашей в первом столбце прописано, где было надобно прописать нас, великого государя, и написали великого, а государя не написано. И то вы учинили не остерегательно, и к вам ся наша грамота придет и вы б впредь в отписках своих и во всяких наших делах, которые будут на письме, наше, великого государя, именование и честь писали с великим остерегательством.

А вы, дьяки, вычитали б всяки письма сами не по единожды и высматривали б гораздо, что б впредь в ваших письмах таких неосторожностей не было.

А подьячему Гришке Котошихину, котрый тое описку писал, велели б есте за то учинить наказание – бить батоги».

Сьогодні, на щастя, батогами помилок не виправляють, але неохайних у підготовці дипломатичних документів очікують неприємності, які також можуть мати досить серйозні наслідки.

У роботі по підготовці дипломатичних документів велике значення має оперативність. Часто навіть ретельно складений документ втрачає свою вагу і значення, коли він підготовлений із запізненням, і необхідність у ньому практично відпала.

Перекладений з іноземної мови документ необхідно подавати у супроводі оригіналу, а у разі різночитання – мати кілька близьких за змістом до оригіналу варіантів перекладу.

Дипломатичні документи повинні мати і бездоганний зовнішній вигляд. Вони друкуються на папері вищого гатунку, як правило, формату А4. При написанні чистовика не допускаються підчистки або виправлення, текст має бути красиво відформатованим по всьому аркуші. Печатка повинна стояти в нижній частині документа.

Відомі історичні випадки, коли навіть сам папір документа ніс певне смислове навантаження. Так, в 1915 р. Японія пред'явила Китаю ультиматум – так звану «двадцять одну вимогу», в якому йшлося про грабіжницькі претензії до нього. Президент Китаю Юань Шикай не поспішав з відповіддю. Обурений тактикою китайців посол Японії порадив їм пильніше придивитися до паперу, на якому був надрукований ультиматум. Там чітко проглядались, коли листа піднести до світла, зображені водяними знаками силуети японських військових кораблів. Натяк був більш, ніж прозорим.

Отже, писане слово в дипломатичній практиці може бути і добрим союзником, і злим ворогом. Коли воно вміло підібране, використане своєчасно і до місця, то може до помогти тим, хто вагався, стати на ваш бік, роз'яснити їм вашу позицію, а в кінцевому підсумку – підтримати вас. Грамотно підібрані слова і вирази роблять дипломатичний документ більш переконливим, чітким і можуть при нести бажані результати. Слід завжди пам'ятати старе, але мудре народне прислів'я: «Слово не горобець, вилетить – не впіймаєш».

Основні вимоги до дипломатичних документів

1. Форма документа повинна відповідати його змісту і меті направлення.

2. Кожний документ починається із визначення форми звернення і написання точного титулу, прізвища та ім'я особи, якій адресується документ. Особливої уваги потребує написання прізвища та ім'я.

3. Документ повинен мати бездоганний зовнішній вигляд, надрукований на папері вищого гатунку, не мати підчисток і правок. Конверти для документів повинні відповідати їх розміру і якості.

4. Формули ввічливості і компліменти в документі мають відповідати його призначенню.

5. Дипломатична переписка, як правило, ведеться мовою країни перебування; якщо документ викладений іншою мовою, до оригіналу додається переклад на мову країни перебування.

6. Надаючи належну увагу формі і атрибутам ввічливості, пріоритет в документі повинен надаватися змісту, виразності, логічності думки, доказовості фактів, врахуванню особистостей адресата і можливим реакціям з його боку.

7. Слово у дипломатичному документі повинно бути цілком аутентично вкладеним у нього поняттям. У ньому неприпустимі неточність, перекручення фактів, їх применшення чи перебільшення. Треба завжди пам'ятати – слово у дипломатичній переписці і дипломатії взагалі може бути союзником і ворогом.