Дипломатичний протокол та етикет

• офіційні документи, двосторонні і багатосторонні до говори і угоди, що заключались між учасниками переговорів, а інколи – між учасниками та третіми державами;
• документи про законодавство сторін з проблеми, яка є темою переговорів;
• проекти документів (у максимальному та мінімальному варіантах).

В довідкові матеріали входять також короткі аналітичні довідки про країну проведення переговорів, її політичний устрій і державний апарат, звичаї, традиції і протокольні норми, а також статистичні дані, біографічні довідки на вищих офіційних осіб, з якими доведеться зустрічатися. Досвідчені дипломати ще напередодні переговорів заготовляють цікаві цитати, приказки і прислів'я, посилання на вже існуючі документи і факти.

Під час самих переговорів створюються такі умови, щоб усі учасники могли викласти свою точку зору і захищати її. Перед початком переговорів затверджується порядок денний, уточнюються повноваження делегацій, учасники домовляються про створення різних робочих комісій і підкомісій, ставляться завдання для них. Потім розпочинаються власне переговори по темі. Як правило, переговори відкриває глава делегації приймаючої сторони, а потім по порядку (найчастіше за латинським алфавітом) виступають глави інших делегацій.

Двосторонні переговори під час офіційних візитів про ходять за стислою програмою. Після обміну привітання ми, слово, як правило, надається гостям.

Головне завдання переговорів – якомога чіткіше і ясніше викласти свою позицію, переконати співрозмовників в її правильності і доцільності та домогтися прийняття заключного рішення на її основі – це в ідеалі. Але найчастіше, щоб виробити спільний документ, треба йти на компромісні формулювання і рішення, в жодному разі не поступаючись своїми принциповими позиціями.

Всі виступи на переговорах перекладаються і стенографуються, а документи складаються (за домовленістю) мовами учасників, причому вони мають однакову силу.

Виступи на переговорах повинні бути аргументованими, чіткими і лаконічними. Треба завжди бути готовим дати відповідь на аргументацію партнера, планувати і вміло використовувати усі тактичні ходи.

По закінченню переговорів головуючий підводить підсумки, з короткими заявами виступають глави делегацій. Потім сторони домовляються про формальне за вершення переговорів підписанням договору, угоди чи протоколу, про порядок їх публікації. Після цього влаштовується прес-конференція, спільна або окремо кожною делегацією.

Про результати переговорів делегації інформують главу своєї держави або уряду, вносячи при цьому власні пропозиції щодо конкретних кроків по реалізації під писаних документів; розробляють схему контролю за їх виконанням. Нарешті, вирішується питання щодо інформування ЗМІ своєї країни, оформлення і здачі документів в архів.

Зокрема, своєчасному аналізу відгуків на досягнуті домовленості у внутрішніх та зарубіжних ЗМІ приділяється велике значення.

 

 

 

План:

Роль і місце міжнародних договорів у сучасних дипломатичних відносинах.

Основні види міжнародних договорів.

Найважливіші вимоги щодо оформлення міжнародних документів. Ратифікація.

Реалізація міжнародних договорів.

Література:

1. Мережко О. О. Джерело обов’язкової сили міжнародного договору і принцип pacta sunt servanda. // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 2002. – Вип. 7. – С. 280 – 286.
2. Сардачук П. Д., Кулик О. П. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи. – К., 2001.
3. Шуршалов В. И. Основные вопросы теории международного договора. – М., 1959.

 

1. Особливе місце серед дипломатичних документів займають документи договірного характеру. Саме у них встановлюються взаємні правила і обов’язки партнерів по зовнішньополітичних зв’язках у політичній, економічній, науково-технічній, культурній та гуманітарній галузях.

Договори були відомі в практиці держав задовго до появи міжнародного права. З появою міжнародного права договори між державами набирають правового характеру.

Прийнято вважати, що найдавнішим писаним договором був договір, укладений у 1296 р. До Р. Х. між єгипетським фараоном Рамзесом II і Хетським царем Хаттушілом III. За ним встановлювався мир між обома державами і оформлювався військовий союз, що передбачав взаємодопомогу на випадок війни з третіми державами, при придушенні внутрішніх повстань, а також видачу перебіжчиків. Текст договору був написаний на срібних дощечках, причому обидва екземпляри були скріплені підписами і державними печатками. Як не дивно, але структура цього договору аналогічна сучасним подібним документам: преамбула (вступна частина), основний текст договору і заключна частина.

В “Руській правді” Ярослава Мудрого договір іменувався “ряд” і найчастіше був словесним актом, не пов'язаним з якоюсь усталеною формою. Взагалі у староруському праві були більш поширені договори, так би мовити, усного характеру. У Литовському статуті вже йшлося про складання письмових договорів; в часи Гетьманщини вони отримали назву “запис”.

2. Незважаючи на те, що документи договірного характеру мають справді давню історію, але і до сьогодні в міжнародній дипломатичній практиці немає чіткої їх класифікації. Найчастіше вони називаються “договорами”, але нерідко вживаються назви “пакт”, “угода”, “протокол”, “декларація”, “конвенція”.

Договорами, як правило, скріплюються важливі домовленості глобального чи стратегічного характеру в галу зі дво чи багатосторонніх відносин. Так, під час першого офіційного візиту Президента України Л. Кравчука до Республіки Польща 18-19 травня 1992 р. було підписано Договір про добросусідство, дружні взаємовідносини і співробітництво. Такі ж Договори пізніше були підписані з багатьма іншими державами.

Документами такого ж рівня можна вважати декларації. Декларація про розвиток співробітництва між Україною і Латвійською Республікою від 28 травня 1995 р., Декларація про принципи