Дипломатичний протокол та етикет

Для практичного виконання протокольних функцій в посольстві виділяється один-два співробітники, які відповідають за дотримання протоколу. Ця робота, як і протокольна діяльність взагалі, носить політичний характер і потребує чіткості, додержання відповідної системи, загальноприйнятої одностайності, щоб організація та проведения заходів не тільки носили цілеспрямований характер, але й відповідали нормам протокольної практики своєї держави і не суперечили протокольним нормам країни перебування, не спричиняли до небажаних непорозумінь. Тому необхідно, щоб відповідні співробітники добре знали норми дипломатичного протоколу своєї країни і протокольну практику країни перебування.

Розглянемо окремі сторони протокольної діяльності посольств. Значну протокольну роботу проводить посольство в зв'язку з прибуттям та процедурою акредитації в країні перебування нового посла. Одержавши повідомлення про прибуття посла, посольство доводить це до відома протокольної служби відомства зовнішніх відносин країни перебування, повідомляє персонал свого посольства, а також інші посольства, якщо за існуючим порядком у країні перебування іноземні посли беруть участь у зустрічі свого колеги.

Прибулого посла тимчасовий повірений у справах представляє керівникові протокольної служби, а потім – усім зустрічаючим. Перед від'їздом з місця зустрічі, залежно від обставин, співробітник протокольної служби посольства домовляється про перший візит посла.

Другим етаном процесу акредитації є візит нового посла міністру закордонних справ. Співробітник протокольної служби посольства забезпечує організацію і цього візиту. Уточнюються місце, години, інший порядок, перелік супроводжуючих посла осіб, включаючи перекладача.

Третім, завершальним етапом акредитації є церемонія вручення вірчих грамот. Вона повинна бути підготовлена в повній відповідності до загальноприйнятих протокольних норм і з урахуванням місцевих особливостей.

Після вручення вірчих грамот посольство розсилає ноту посла главам усіх дипломатичних представництв, акредитованих у даній країні, в якій повідомляється їм про вручення вірчих грамот. Тексти нот у представництва різних країн неоднакові і складаються залежно від стану відношень країни посла з даною конкретною державою. До представництва країн, з якими країна посла не підтримує дипломатичних відносин, нота не направляється.

Відповідно до протокольних правил, прийнятих у країні перебування, протокольна служба посольства за розпорядженням посла складає список офіційних осіб, політичних та громадських діячів, котрим посол наносить візити. Протокольні візити посол наносить також своїм колегам – главам дипломатичних представництв. Облік візитів, а також зворотних візитів дипломатів веде співробітник протокольної служби посольства. Черговість нанесення візитів встановлюється відповідно до місцевого протоколу.

Значна роль протокольної служби посольства при підготовці інших візитів посла, проведенні прийомів, організації культурних заходів та ін. Активною формою контактів з громадськістю країни перебування є поїздки посла та інших дипломатів по країні. Під час таких поїздок наносяться візити представникам офіційних і громадських організацій. Організація поїздок та візитів покладаються також на співробітника, який займається протокольними питаннями.

2.. Одним з відповідальних обов'язків протокольної служби дипломатичного представництва є уважне стеження за тим, щоб не порушувались права дипломатів у країні перебування, а всьому персоналу надавались привілеї та імунітети в повному обсязі.

Дипломатичні привілеї та імунітети – це сукупність особистих прав та переваг, які надають іноземним дипломатам та дипломатичним представництвам у країнах перебування з метою успішного виконання ними своїх функцій. Держава, яка надає іноземним дипломатам такі права і привілеї, звільняє їх від своєї юрисдикції. Обсяги та характер дипломатичних імунітетів і привілеїв найбільш повно відображені у Віденській конвенції “Про дипломатичні зносини” 1961 року, яка па сьогодні є основним універсальним міжнародно-правовим документом, на основі якого розглядаються і регулюються численні питання, які виникають у процесі спілкування між державами. Крім цієї конвенції, були прийняті й інші угоди, які належать до регулювання міжнародних відносин: у 1963 році – Віденська конвенція про консульські зносини; у 1975 році – Віденська конвенція про представництва держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру.

Основа дипломатичних імунітетів – особиста недоторканність дипломата. Дипломат не може підлягати арешту чи затриманню у тій чи іншій формі. Власті країни перебування, звільняючи дипломата від своєї юрисдикції, вживають усіх необхідних заходів для запобігання зазіханням на його особисту свободу і гідність.

Принцип недоторканності іноземного дипломата вступає в силу з часу його прибуття на територію приймаючої країни і призупиняється при його остаточному від'їзді після закінчення своєї місії. З урахуванням принципу взаємності недоторканність дипломата зберігається і при розірванні (призупиненні) дипломатичних відносин між державами. Якщо ж іноземний дипломат після завершення своєї місії залишається па постійне проживання в країні перебування, то він позбавляється права на дипломатичні привілеї та імунітети. Питання про відповідальність дипломата за вдіяні ним правопорушення вирішуються по дипломатичних каналах. Він може бути оголошеним “персоною нон грата” (небажаною особою) і висланим із держави перебування. Відповідальність за свої вчинки він несе за законами своєї країни. Дипломатичний персонал звільняється від сплати загальнодержавних та інших податків, митних зборів, а їх багаж від митного догляду. Дипломатичні привілеї також поширюються на членів сім'ї дипломата. Порушення особистої недоторканності дипломата розглядається як серйозний інцидент, який може спричинити дуже негативні наслідки для взаємовідносин між державами.

Крім дипломатичних співробітників, в. іноземних посольствах і місіях є адміністративно-технічннй і обслуговуючий персонал. Адміністративно-технічним працівникам. Віденська конвенція 1961 року надає достатньо широкі імунітети і привілеї, які закріплені за дипломатами, з тією лише різницею, що звільнення (імунітет) від кримінальної та цивільної юрисдикції