Дипломатичний протокол та етикет

Всю підготовчу роботу і нормальне функціонування міжнародних конференцій забезпечують їх секретаріати. Переважно вони мають дві форми: адміністративний і політичний (або генеральний секретаріат). Адміністративний секретаріат відає питаннями організації канцелярії, транспорту та розміщення і формується в основному за рахунок країни, де проходить конференція, або міжнародної організації.

Політичний секретаріат займається питаннями ведення протоколів, розподілом справ між комітетами (комісія ми), забезпеченням виконання графіка роботи комітетів (комісій), виданням і тиражуванням матеріалів, забезпеченням перекладів і т. п.

Ефективність роботи секретаріатів залежить від рівня кваліфікації їх співробітників і справедливого розподілу функцій між представниками основних груп країн.

Весь хід конференції, дискусії і рішення заносяться в спеціальний журнал засідань і в протоколи. В журналі за сідань фіксуються дата, час і місце проведення конференції, прийняті рішення, а в багатьох випадках заносять ся імена виступаючих та їх пропозиції.

Надзвичайно важливою процедурою проведення конференції є визначення мови для проведення диспутів, складання доповідей, проектів рішень, інших документів. У часи середньовіччя всі переговори велися латинською мовою, яка вважалася мовою всіх «цивілізованих християн», тому ця мова не була чужою і в дипломатичній практиці Української держави козацької доби. У XVIII-XIX ст. мовою дипломатії була французька. Вибір мови конференції залежить від складу учасників, і в нинішніх умовах більшість міжнародних конференцій ведеться переважно англійською мовою. Наприклад, під час Загальноєвропейської наради робочими мовами були англійська, іспанська, італійська, німецька, російська, французька. Переважна більшість учасників сучасних європейських конференцій робочими мовами вважають англійську, німецьку, російську, французьку.

Ніхто не забороняє представникам держав користуватися своєю національною мовою, але в такому випадку делегація забезпечує своїми силами переклад матеріалів конференції на одну із її робочих мов. Особливо важливо підкреслити, що члени делегацій на міжнародних конференціях користуються тими ж привілеями та імунітетами, що і представники акредитованих в країні перебування дипломатичних установ.

Витрати на проведення міжнародних заходів розподіляються між учасниками переважно на пайовій основі за взаємною домовленістю з урахуванням національного до ходу країни-учасниці. Так, наприклад, витрати на проведення Загальноєвропейської наради розподіляли таким чином: 52, 8% – за рахунок 6 держав (Англія, Італія, ФРН, СРСР, США, Франція), на долю кожної з них припадало 8, 8% загальних витрат наради; 5, 52% – за рахунок Канади, 20, 88% – по 3, 48% за рахунок Бельгії, НДР, Іспанії, Нідерландів, Польщі і Швеції; 14% – по 2% за рахунок 7 країн (Австрія, Данія, Норвегія, Угорщина, Фінляндія, Чехословаччина, Швейцарія).

Конференції вважаються завершеними після того, як на них прийнято заключні документи (угоди, декларації), або тоді, коли стає ясно, що досягнути домовленості внаслідок гострих протиріч не вдасться. Завершення конференції і в позитивному, і в негативному плані закінчується прийняттям спільного комюніке для ЗМІ, хоча інколи це і не робиться.

Треба враховувати можливі перерви в роботі конференції, пов'язані з необхідністю проведення додаткових консультацій, обміну думками, які не обов'язково фіксуються спеціальним рішенням.

Під час проведення важливих міжнародних конференцій та сесій важливе значення має цілеспрямована і продумана робота зі ЗМІ. Члени делегацій можуть вільно спілкуватися з пресою, відкрито висловлювати свою точку зору, критикувати позиції урядів інших держав, відстоювати національні інтереси, користуючись цим правом.

 

 

 

План:

Основні протокольні функції дипломатичних представництв за кордоном. Зв’язки посольства з офіційними та громадськими колами країни, дипломатичним корпусом.

Дипломатичні привілеї та імунітети. Контроль за наданням дипломатичних імунітетів та привілеїв.

Протокольне реагування на різні події в країні перебування.

Інформаційно – аналітична робота протокольного підрозділу.

Література:

1. Кривонос П. О. Створення належних умов для виконання дипломатичними представництвами іноземних держав своїх функцій в державі перебування: досвід і перспективи // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 2001. – Вип. 5. – С. 50 – 55
2. Леонов Н. С. Информационно-аналитическая работа в загранучреждениях. – М., 1996.
3. Руденко Г. М. Основи дипломатичного протоколу. – К., 1996.
4. Руденко Г. М. Україна дипломатична. – К., 1999.
5. Тимошенко Н. Зв’язки із засобами масової інформації. // Політика і Час. – 2000. – № 1-2. – С. 102 – 107.

 

1. Здійснення завдань зовнішньої політики держави є не тільки функцією центральних органів зовнішніх зносин, а і їхніх представництв за кордоном. Центральне місце серед них посідають дипломатичні представництва – посольства (місії). Діючи в межах Віденської конвенції 1961 року, дипломатичне представництво підтримує зв'язки з відомствами країни перебування, з урядом та парламентом, з громадськістю, а також з іншими іноземним представниками у даній країні: послами, бізнесменами, вченими, діячами культури, кореспондентами та ін.

Посольства та місії уважно стежать за наданням їм та їхнім співробітникам дипломатичного імунітету та привілеїв -і у випадках відступу чи дискримінації реагують відповідним чином.

Посольства, посли та дипломати беруть участь у різних представницьких заходах, організованих владними структурами країни перебування: церемоніях з нагоди різних свят, у зв'язку з візитами представників високого рангу, державних діячів третіх країн (візити глав держав, урядів), при відкритті різних виставок, в офіційних прийомах дипломатичного корпуса, в траурних церемоніях тощо. Таке, далеко не