Дипломатичний протокол та етикет

Така ж приблизно процедура погодження порядку денного існує і в практиці інших міжнародних організацій, вона може відрізнятися лише термінами і порядком внесення питань.

Перед початком міжнародних конференцій визначають ся принципи розташування делегацій за столом конференції. Згідно з загальноприйнятою практикою делегації розмішуються в алфавітному порядку. Так, на Загальноєвропейській нараді вони були розсаджені за французьким алфавітом, а на переговорах у Відні -за англійським.

В багатьох випадках з метою визначення країни, з якої буде розпочинатися відрахунок, проводиться жеребкування. Перед початком кожної сесії Генеральної Асамблеї ООН така процедура відбувається в кабінеті Генерального Секретаря ООН.

Правила процедури проведення міжнародних конференцій включають широке коло організаційних питань (головування, метод прийняття рішень, міжнародний секретаріат, документація, робоча мова чи мови, порядок про ведення засідань тощо) і підлягають схваленню всіма учасниками конференції. Правила процедури відіграють вели ку роль у дипломатичній практиці, а їх уміле застосування є запорукою успіху в багатосторонній дипломатії.

В минулому на міжнародних конференціях часто виникали суперечки щодо рангів і місць, які займали їх учасники, а тому було запропоновано так званий «круглий стіл», коли всі делегації розташовуються практично в однаковому порядку. Часто при великій кількості учасників круглого столу організувати не можна, тоді розставляють ся звичайні столи у вигляді великого кола.

Відкриття конференції зазвичай проводить представник країни, де проходить конференція, або ініціатор її скликання у випадку, якщо учасники конференції бажають виявити йому особливу увагу.

Велике значення має питання про головуючого на конференції. В минулому на конференціях здебільшого головував представник країни, де проходила конференція, або країни-ініціатора її проведення. Згодом ця процедура стала більш демократичною, і на сьогодні, як правило, головують представники всіх делегацій, визначені згідно з алфавітом або шляхом жеребкування. Часто застосовується принцип співголовування, який дозволяє оперативніше ' вирішувати поточні питання конференції.

Прийнято, що чергові сесії Генеральної Асамблеї відкриває голова попередньої сесії, а наступними головами обираються почергово представники географічних груп (Азії, Африки, Латинської Америки, Західної Європи, Східної Європи і США). За цим же принципом здійснюється обрання голів і віце-голів різних органів ООН.

Робота міжнародних конференцій проходить в режимі пленарних засідань, які є вищим органом конференції, а розгляд конкретних питань провадиться в комітетах і комісіях. Часто формування комісій, визначення їх повно важень і складу перетворюється в гостру політико-дипломатичну боротьбу, бо кожна з країн-учасниць конференцій переслідує насамперед досягнення вигідних для себе результатів.

На пленарних засіданнях конференцій розглядаються основні питання порядку денного, виносяться на обговорення проекти документів, резолюцій і поправки до них. У ході дискусій важливою «зброєю» дипломатів є також виступи і заяви з приводу порядку ведення конференції, так зване слово для довідки, а також виступи щодо мотивів голосування. Для підготовки заключного документа створюється редакційна комісія, до складу якої входять експерти, що представляють всі робочі мови конференції. Під час роботи Загальноєвропейської наради було створено і діяло 20 робочих груп.

Сесійні конференції міжнародних організацій, як правило, мають постійну структуру робочих органів.

На попередній нараді або на початку конференції визначається характер її засідань: відкритий чи закритий. Закриті засідання проходять за участю тільки учасників конференції; на відкриті допускаються представники ЗМІ та публіка. Відкритими бувають в основному пленарні засідання, натомість, комітети і комісії працюють в за критому режимі. Відкриття і закриття конференції, виступи високих представників проходять також у відкритому режимі.

Закритий характер мають конференції з проблем скорочення озброєнь і збройних сил, окремих видів зброї масового знищення, припинення військових конфліктів.

Важливим елементом проведення конференції є робота над її документами, підготовка рішень з урахуванням інтересів учасників зустрічі, тому і не дивно, що під час обговорення заключних документів часто вноситься велика кількість проектів і пропозицій.

Крім офіційних на міжнародних конференціях відбуваються і неофіційні засідання та переговори для обговорення тих чи інших проблем у невимушеній обстановці за участю певних груп учасників. Для цього використовуються прийоми, сніданки і обіди.

Рішення конференцій, як і сесій міжнародних організацій приймаються шляхом голосування більшістю голосів: звичайною – коли голосує більше половини і кваліфікованою – дві третини голосів учасників. Кожна делегація має право одного голосу, що є вищим виразом рівноправності малих і великих держав. Голосування може бути відкритим або таємним. Відкрите голосування провадить ся підняттям руки або поіменно.

В практиці конференцій існує правило роздільного голосування – по частинах документа.

При голосуванні рішень міжнародних конференцій правило підпорядкування меншості більшості не діє, і прийняті рішення мають характер рекомендацій і побажань. Рішення конференції є обов'язковими, якщо вони приймаються за згодою всіх її учасників або за рішенням Ради Безпеки, що випливає із статуту ООН.

Останнім часом на міжнародних конференціях все частіше застосовується метод погодження (консенсус), тобто розробка таких рішень, які всі учасники вважають обов'язковими для себе. Але навіть у випадку консенсусу учасники конференції можуть мати певні зауваження до документів. На основі методу консенсусу проходила робота Загальноєвропейської наради.

Використання консенсусу, з одного боку, має позитивне значення, бо свідчить про неможливість нав'язувати волю одних держав іншим, але з другого – це може зумовити затягування і гальмування прийняття рішень, перешкоджати досягненню згоди. Тому під час Загальноєвропейської наради, враховуючи потенційні негативні