Економічна природа та особливості розвитку освітнього потенціалу України

 

 

Здійснений у дисертаційній роботі економіко-теоретичний аналіз соціально-економічної природи та особливостей розвитку освітнього потенціалу України дає можливість сформулювати такі основні висновки і пропозиції.

1. Освіта, як складна соціально-економічна категорія, розкривається в таких аспектах: 1) освіта як процес передачі знань та інформації, втілення навичок та умінь; 2) освіта – результат процесу передачі суспільно-значимих знань; 3) освіта – це організаційно-економічна система, тобто галузь соціально-економічної діяльності. В широкому сенсі освіта охоплює всі форми і методи цілеспрямованого і ненавмисного впливу соціально-природного середовища на людину, які поруч з самоосвітою мають своїм результатом формування і розвиток її особистості.

2. Освітній потенціал – це єдність матеріально-речових і неречових елементів системи освіти. Перші з них – це ресурсна база системи освіти: кількість навчальних закладів, вчителів, учнів, підручників, комп’ютерів тощо. Ці елементи практично піддаються оцінці. Неречові елементи – це ті знання, навички, цінності, норми поведінки, що втілені в людях в результаті освіти. Синтетичним, інтегральним показником, в якому відображені матеріально-речові та, деякою мірою, неречові елементи, виступає фонд освіти.

3. У вузькому розумінні освітній потенціал розглядається як фонд освіти – потенціал тих реальних затрат, що здійснені суспільством на функціонування системи освіти. Це ті затрати, що здійснені в поточному і попередньому періодах та уречевлені в наявних ресурсах діючої системи освіти та її випускниках. Освітній потенціал у більш широкому розумінні визначається як такий, що поряд із фондом освіти включає самоосвіту та практичний досвід людей. В самому широкому розумінні освітній потенціал включає в себе поряд із сукупними затратами суспільства на функціонування системи освіти та вищезазначеними елементами також нагромаджений досвід народу. Останній знаходить свій прояв в культурних і національних традиціях, моральних цінностях, які передаються людськими поколіннями і складають цементуючий фундамент спільного життя народу.

4. Освітній потенціал України на початок ХХІ століття характеризується розгалуженою матеріальною базою, наявністю значної кількості навчальних закладів різних форм організації і власності, які забезпечують навчання на різних рівнях освіти. Проведений аналіз дозволив дійти висновку, що в Україні, з її складними соціально-економічними умовами, вдалося в цілому зберегти, і навіть багато в чому поліпшити умови для здобуття населенням освіти. Динаміка розвитку освітнього потенціалу загалом характеризується позитивними тенденціями: зростає забезпеченість навчального процесу закладами освіти, педагогічним персоналом, збільшується частка молоді, що отримує повну середню і повну вищу освіту, причому найбільше зростання спостерігається у сфері повної вищої освіти як в абсолютних, так і у відносних показниках (на 10 тис. населення). Тривожними виступають: тенденція скорочення частки молоді, що здобуває професійно-технічну і базову вищу освіту; скрутне становище системи професійно-технічної освіти; старіння та виїзд за рубіж висококваліфікованих педагогічних працівників; скорочення чисельності наукових працівників і різке зниження результативності їх праці; зменшення рівня асигнувань на освіту у відсотках до ВВП і до державного бюджету, зменшення державних видатків на одного учня та одного студента.

5. Потенціал освіти відіграє одну з визначальних функцій в процесі забезпечення сталого розвитку суспільства, який розглядається в єдності економічного, соціального та екологічного розвитку. Освіта безпосередньо і опосередковано впливає на розвиток суспільства і його елементи, що передусім знаходить прояв у поліпшенні економічних показників на макро- та мікрорівнях. Водночас, ефект освіти для суспільства є багатовекторним, різнобічним і не обмежується її впливом лише на економічне зростання.

6. До числа екстерналій, непрямих (опосередкованих) ефектів освіти можна віднести: зменшення бідності, поліпшення здоров’я населення, харчування і здоров’я дітей, демократизація суспільства, поліпшення стану навколишнього довкілля, культурний розвиток, послаблення криміногенної ситуації, політична стабільність тощо. Впливаючи на різні компоненти економічної, соціальної, політичної структури суспільства, освіта тим самим впливає на загальну динаміку, темпи та врівноваженість розвитку його складових.

7. Ефективність освітньої діяльності відбивається в економічній ефективності (співвідношення величини витрат та одержаного продукту, ефекту) та соціально-економічній (адекватність результатів діяльності соціальним та економічним цілям суспільства). З іншого боку, ефективність освіти розглядається на двох рівнях: внутрішня ефективність (продуктивність і результативність виробництва освітніх послуг з точки зору галузі освіти, її внутрішніх цілей і завдань) і зовнішня ефективність (виражає міру, якою “вироблені” навчальними закладами результати є бажаними для суспільства, задовольняють вимогам і цілям, поставленим перед ними суспільством).

Чинна методика обчислення економічної ефективності грунтується на порівнянні величин витрат і віддач з метою визначення їх економічної прибутковості. Істотним недоліком цього методу є неврахування непрямих результатів та приблизність розрахунків. Визначення соціально-економічної ефективності освіти можливе за допомогою комплексу показників, які характеризують досягнуті результати. Цей комплекс може включати показники вихідних ресурсів (матеріальні, людські та фінансові), навчального процесу (тривалість, динаміка, інтенсивність здійснення процесу навчання), випуску (результат навчального процесу), кінцевих результатів, вартісні, витратно-вартісні показники та показники, що характеризують інші важливі результати (екстерналії).

8. Піднесення соціально-економічної ефективності (як внутрішньої, так і зовнішньої) використання освітнього потенціалу можливе на основі істотного поліпшення організації і управління освітою та механізму її фінансування. В організації освітньої діяльності можливості більшої ефективності задіюються в таких напрямах: розширення можливостей залучення різних груп і верств населення до освіти; створення нових форм організації освітньої діяльності та управління нею (щодо форм власності, правового статусу, форм навчання