Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Економічна природа та особливості розвитку освітнього потенціалу України

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
55
Мова: 
Українська
Оцінка: 

використання, що в свою чергу включає дві підфункції: регулювання загального порядку фінансування освіти, визначення основних правил надходження фінансових ресурсів як з державного бюджету, так і з інших джерел, стимулювання (або обмеження) їх притоку; регулювання державного фінансування: обсягів та порядку розподілу, використання закладами освіти фінансових коштів. Доводиться, що функція фінансового забезпечення зазнає змін в напрямі все більшої диверсифікації джерел фінансування освіти, зменшення державної частки в загальному обсязі фінансових ресурсів для потреб освіти. Водночас, це вимагає посилення і ускладнення регулюючої функції.

Формування ринкових відносин в Україні докорінно змінює діяльність економічних суб’єктів, причому не тільки виробничих галузей, а й багатьох закладів соціальної сфери. Характерною особливістю сучасності виступає розширення економіко-правової самостійності навчальних закладів. Змінюється і сам підхід до розуміння змісту управління закладами, і зокрема, відбувається розширення кола функцій навчальних закладів за межі суто педагогічних. В сучасному контексті заклад освіти розуміється як відкрита соціально-економічна система, що здійснює важливу суспільну діяльність і відповідальна за свої педагогічні, управлінські, економічні і соціальні результати. В роботі обгрунтовується нагальна необхідність впровадження механізмів, які б з одного боку, розширювали юридичні права навчальних закладів розпоряджатися своїми ресурсами, залучати додаткові кошти, а з іншого – посилювали їх відповідальність за результати своєї діяльності. Успішна реалізація як педагогічних, так і економічних завдань, що стоять перед навчальним закладом, потребує адекватної системи менеджменту. Ця важлива сфера суспільної діяльності потребує і компетентних фахівців, які мають займатися управлінням на високій професійній основі – менеджерів освіти.
Розділі 5. Диверсифікація джерел фінансування освіти в сучасних умовах. Структура джерел фінансування освіти не залишалася постійною у своєму історичному розвитку і характеризується значною диверсифікацією серед країн світу. Державне фінансування широко поширилося в ХІХ столітті в Європі та в середині ХХ – в інших країнах світу. В Україні за умов адміністративно-командної економіки воно стало виключною формою забезпечення. В 60-70-ті роки ХХ ст. загальносвітовою тенденцією стало зростання видатків держави на освіту, підгрунтям якого було поширення погляду відносно витрат на освіту як інвестицій. За цього підходу не тільки нормальними, але й мінімально необхідними для забезпечення розвитку стали вважатися 5% ВНП на освіту. У 80-90-х роках уповільнилося зростання частки бюджетних коштів, що направлялася на освіту, і почали збільшуватися надходження з інших джерел фінансування освіти. Водночас, поряд з розширенням джерел фінансування освіти відбуваються зміни і в самому фінансовому механізмі.
У дисертаційні роботі показується, що поширення приватного сектору освіти характеризується значною різноманітністю серед країн світу, хоча і простежуються загальні тенденції. В більшості держав приватною освітою охоплюється половина і більше всієї чисельності вихованців дошкільної освіти. Залишається практично стабільною ситуація у початковій освіті, де приватний сектор і в розвинених, і в країнах, що розвиваються, складає між 10 і 15% всієї чисельності учнів, за винятком Океанії (25%). У середній освіті приватний сектор відіграє різну роль в розвинених країнах і в країнах, що розвиваються. В перших приватний сектор охоплює приблизно 15% чисельності учнів (стільки ж, як і в початковій освіті). В країнах, що розвиваються, частка чисельності в приватному секторі освіти сягає в середньому 30%, та відмічається її поступове зменшення. Дещо інша ситуація у професійній освіті. Загалом механізм фінансування різних форм і рівнів професійного навчання грунтується на тому положенні, що ця освіта є послугою, витрати по якій більшою мірою мають нести ті, хто її отримує. Взагалі, робиться висновок у реферованій роботі, серед науковців і практиків переважає думка, що від професійної освіти мають вигоди всі – і суспільство, і приватні особи, і підприємства – і всі вони мають нести частину витрат.
В Україні протягом 90-х років ХХ століття відбувається стрімкий розвиток приватної освіти: з одного боку, з’являються навчальні заклади, засновані на інших формах власності, з іншого – розширюється частка приватних ресурсів в доходах державних закладів. На рівні середньої загальної освіти частка приватних навчальних закладів є найменшою, що зрозуміло з огляду на державну політику гарантування всім громадянам України безкоштовної повної середньої освіти. Найвагомішою є частка приватних закладів на рівні вищої освіти: майже третину вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації складають недержавні, але навчається в них лише 9, 4% всіх студентів даної групи закладів. Набагато більш масштабним є використання інших форм залучення приватних ресурсів у сферу освіти в Україні. Як правило, традиційні державні навчальні заклади фінансуються шляхом комбінування державних асигнувань (централізованих або місцевих) та плати за навчання. Так, у 2001/2002 навчальному році у закладах І-ІІ рівнів за рахунок коштів державного бюджету навчалося 54, 8% всіх студентів (у 1999 р. – 56, 3%), за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб – 45, 2% (1999 р. – 31, 2%), в навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів – відповідно 44, 4% (1999 р. – 48, 3%) та 55, 6% (1999 р. – 38, 4%).
Важливу роль у фінансовому забезпеченні освіти виконують підприємства, фірми, які виступають основними споживачами підготовлених фахівців. В країнах з розвиненими ринковими відносинами підприємства беруть активну участь у фінансуванні професійної освіти, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації і загалом стають вагомими суб’єктами освітньої діяльності, які створюють власні навчальні центри, школи бізнесу з правом присудження не тільки освітніх рівнів, а й навіть наукових ступенів. В Україні участь підприємств
Фото Капча